Батьки тішаться, коли дитина з радістю йде до школи, сумлінно виконує домашнє завдання та активно відповідає на уроках. Та дуже часто буває так, що цікавість до навчання проявляється у початкових класах, а згодом поступово згасає. У таких випадках батьки намагаються мало не силою змусити своє чадо відвідувати уроки та вчитися “на відмінно!”. 

“Не варто всю вину за неуспішність у школі перекладати суто на дитячі плечі. Можливо, для подальшого зацікавлення та успішності школяра потрібно розібратися з його проблемою” , – акцентує “Пошті”  дитячий психолог Ірина Балюк.

Зі слів співрозмовниці, існує декілька основних причин, через які дитина не хоче відвідувати школу. Перша з них – заздалегідь запрограмована думка про неуспіх. Дитина наперед думає, що в неї нічого не вийде, тому не намагається вирішити важке завдання та не починає вчитися чомусь новому. 

“У навколишніх створюється враження, що школяр лінується, якщо не хоче навіть спробувати. Однак саме дорослі, і в першу чергу батьки, винні в тому, що у дитина перестала вірити у власні сили. Адже вони, хоч і вважають своїх дітей здібними, частіше звертають увагу на помилки і невдачі дитини, ніж на успіхи, сподіваючись тим самим спонукати старатися ще більше” , говорить психолог. 

А постійне підкреслення недоліків завдає величезної шкоди – школяр доходить висновку, що, незважаючи на всі старання, він не здатен виправдати очікування батьків.

– Уникайте розмов, що вдома усі були відмінниками і єдиними хорошими оцінками є 11 та 12 балів;

– радійте навіть найменшим успіхам дитини, навіть якщо для вас вони незначні;

– не залякуйте дітей необхідністю вчитися, щоб не стати бомжем чи двірником. У підлітковому віці це може призвести до протилежного ефекту, дитина не лише зневіриться у своїх силах, а й говоритиме, що мріє про такі професії;

– не знецінюйте досягнень дитини, кажучи що за виконану роботу поставили б меншу оцінку, ніж вчитель. 

Іноді дитина не хоче чи не може добитися успіху через свої погані стосунки з учителем. Першокласники в такому випадку просто скаржаться батькам, натомість підлітки закриваються в собі та перестають готувати уроки, починають прогулювати. 

“Дорослим важливо врахувати, що складнощі у взаєминах із вчителями можуть виникнути як з вини вчителя, так і з вини самого учня. Батьки часто говорять про те, що вчитель прискіпується або недолюблює їхньої дитини, не замислюючись про те, що, можливо, школяр не виконує елементарних вимог педагога, ігнорує загальні для всіх правила поведінки на уроці” , – каже Ірина Балюк.

– Для початку варто розібратися, чому дитина недолюблює цей предмет. Школяр сам може розповісти, чому недолюблює урок. Можна й розпитати, але не прямо, а просто хто і як саме викладає предмет;

– можна прийти за порадою і до самого вчителя. Але не варто одразу ж звинувачувати його в усіх проблемах. Запитайте, які у педагога є претензії до школяра;

– не діліть предмети на важливі і неважливі, тоді й дитина перестане робити такий поділ;

– якщо ситуація із викладачем надто напружена, не бійтеся звертатися до шкільного психолога. 

 

Буває й так, що батьки переживають через те, що їхня дитина взагалі нічим не цікавиться, лінується робити навіть елементарні речі, не те, щоб вчитися чи відвіду­вати гурток. Хоч вони й намагаються зацікавити свого школяра, спонукати до різноманітних занять.

“Одразу ж відповім – не може бути такого, щоб дитина взагалі нічим не цікавилася! Батькам варто подумати, а чи не хочуть вони реалізувати свої мрії в дитині, замість того, щоб прислухатися до думки школяра. Можливо, відмовою від навчання дитина хоче виразити свою самостійність. Або ж, маючи здібності до гуманітарних наук, мусить через вимогу тата виконувати математичні завдання. І боячись не виправдати очікувань батька, просто відмовляється будь-що робити” , – пояснює Ірина Балюк. 

Відсутність цікавості до навчання, тобто нудьга, закономірно призводить до появи ліні – універсального захисника від непотрібної (на думку дитини) діяльності. У підлітковому віці ця проблема стає найактуальнішою, тому що основні інтереси з пізнавальної сфери переміщуються в сферу спілкування. 

– Спостерігайте за дитиною (це стосується молодшого шкільного віку): які ігри найбільше любить, про що розповідає із захопленням. З’ясувавши, що найбільше цікавить ваше чадо, застосуйте його захоплення на практиці;

– цікавтеся, що саме вчить ваш школяр. Не бійтеся зізнатись, що самі чогось не пам’ятаєте, але хотіли б дізнатися. Якщо дитина не хоче вас “вчити” , наполягати не варто;

– спробуйте обговорити фільми чи пізнавальні передачі разом з своїми нащадками. Такі розмови будуть повчальними не лише для дитини, а й для дорослих;

– навчіться на вихідних відпочивати! Не змушуйте дитину цілісінький день працювати на дачі чи допомагати вам з ремонтом. Звичайно, допомога потрібна, але дозовано, не цілий день.

У кожній, навіть найнуднішій справі навчіть свою дитину шукати щось приємне. Також нехай школяр робить невеликі перерви для маленьких дрібничок – випити улюбленого соку, погратися з собакою, переглянути журнал;

– скасуйте нічні чування перед телевізором або за комп’ютером (це правило, як і всі інші, має бути загальним для всієї родини!!)

Обговоріть зі школярем, як можуть різні галузі перетинатися між собою, як знання з географії можуть допомогти в історії, чи геометрія в малюванні;

– не дорікайте дитині в тому, що вона нічого не робить, “а ось ви в її роки...” 

Поясніть, що варто розвивати не абстрактну силу волі, а зовсім конкретну, що стосується певного наміру – отримати “відмінно”  з математики, вивчити англійську мову. Разом складіть план, як саме будете йти до мети, та допоможіть не відступати від запланованого.