“Це не погана наука, це зло”

Чи правильно вважати, що наука є нейтральною своєю суттю, а доброю чи злою її роблять політичні рішення? Вчені запевняють, що добувають знання, а що із ними робити – справа суспільства. Але деякі речі є справжнім злом самі по собі. В останньому номері Nature розповідається про радянські дослідження у сфері біологічної зброї, які, за великим рахунком, були бездумною тратою грошей. Хоча програма мала й успіхи, одним із яких стало створення бактерії легіонеллезу, що змушує імунну систему жертви атакувати мієлінову оболонку власних нервових волокон, фактично радянські вчені винайшли заразну форму розсіяного склерозу… Науковці, які займалися цією гидкою справою, могли й не бути поганими людьми. Природа поганих систем, таких, як радянський комунізм, є такою, що вони або псують людей, або підштовхують слабкодухих до чогось надзвичайно дурного. Можливо, ця проблема актуальна не лише для вчених. Подумайте про всіх художників, музикантів, письменників, які за тоталітарних режимів були вимушені йти на компроміси або мовчати. А загалом ніщо, що змінює світ так, як його змінює наука, не може бути вищим, ніж мораль.

“Інтернет-хулігани –це не “тролі”, а огидні боягузи”

Я пам’ятаю тролів з дитинства. Вони мали космате волосся і цікаві костюми. На жаль, світ змінився, як і значення слів. Для більшості “троль” тепер означає особу, яка переслідує в інтернеті вибрану жертву, засипаючи її ганебними звинуваченнями. У крайньому разі такі люди з’ясовують адреси та телефони об’єктів свого цькування. У такій ситуації опинився Лео Трейнор. Його залякував інтернет-хуліган, яким пізніше виявився 17-річний син друга. Поступово хлопець перейшов від нападок у мережі до надсилання посилок з погрозами дружині та дітям Трейнора. Коли ж вони врешті зустрілися один з одним, підліток, який два роки зацьковував сім’ю, дав шокуючі пояснення: “Не знаю. Не знаю. Вибачте. Це було як гра”. Як гра. Ці два слова багато пояснюють в культурі анонімних образ, яка зародилася в мережі, а тепер просочується у реальний світ.

“Інтернаціонал ненависті”

Чи дійсно причиною конфлікту між Китаєм та Японією є прапор на незаселеному острові, старий об’єкт давно затихлої суперечки? Коли десятки тисяч істеричних ісламістів обсвистують Америку і вбивають її посла в Лівії, чи дійсно причиною цього є кількахвилинний ролик на YouTube? Після падіння берлінської стіни безліч експертів та дипломатів заявляли про прихід ери розуму та “кінець історії”. Це означало, що нетерпимість та фанатизм залишилися у минулому. Нічого подібного. Холодна війна і справді закінчилася, але бойовики та злочинці нікуди не зникли. Відносини між народами все частіше стають ворожими і нестійкими, у той же час співвідношення сил, які підтримували й без того крихкий баланс, відіграють все меншу роль. В основу організації сучасного світу все частіше кладуть не співвідношення сил, а здатність створювати перешкоди. Залякування сильного слабким якраз і опирається на ці можливості у створенні перешкод. Коли французька влада, американський Держдеп, релігійні лідери і всі інші “відповідальні” коментатори кидаються на сатиричне видання і кажуть, що воно “підкидає хмизу в вогонь”, то вони забувають, що цей вогонь палає вже дуже давно. На обох берегах Атлантики є велика спокуса повернутися до цього спиною. Так, наче без провокацій полум’я погасне саме. Кожен вдалий шантаж лише примножує спраглих до крові послідовників.