Президент Росії Володимир Путін продов­жує дивувати вмінням розважатися. У четвер він на дельтаплані повів за собою на південь журавлиний клин. Блогери та коментатори на сайтах та соцмережах жартували, що ВВП повернеться не раніше весни...

Найцікавіше – журавлі таки визнали у дельтаплані Путіна ватажка і попрямували за ним. Перебуваючи за штурвалом, Володимир Володимирович здійснив три польоти: один ознайомлювальний і два разом із журавлями. Це був експеримент у рамках проекту “Політ надії”: рідкісному виду журавлів (стерхам), вирощеним у розпліднику, показують, куди прямувати на зимівлю. Їх проводжають на південь Узбекистану, де створюють альтернативне місце для зимівлі виду. Зазвичай птахи літають через Афганістан і Пакистан у Індію, де на них полюють. На цьому шляху вони зазнають величезних втрат популяції, а вид, до речі, занесений у всесвітню Червону книгу.

Щоправда, цей епізод у політичній біографії Путіна більшість оглядачів розглядають швидше як пародію. ВВП упродовж кількох років наполегливо створює специфічний образ: він гасить лісові пожежі; пірнає за амфорами (і, звичайно, знаходить їх), полює, показує торс на риболовлі, б’ється на татамі, годує лосенят, грає на роялі, катається із байкерами на мотоциклі, їздить на боліді, лізе в танк… Усе це у критично налаштованої частки російського суспільства йменується не інакше, як “путінський мачизм”. І ось тепер нова ідея путінських іміджмейкерів – політ глави ядерної країни на чолі журавлиного клину. А, може, зовсім і не їх ідея, може, просто – бажання нудьгуючого президента?

ЦИТАТИ

ЗМІ про польоти В.В.Путіна

“Ведомости”:

– Прийнято вважати (і не без причин), що політики нічого не роблять просто так, випадково, спонтанно. Усе прораховано. Усе – заради рейтингових очок. Але це в умовах реальної політики, коли президент має, наприклад, 45% підтримки, а його суперник із партії-конкурента – 37%. От тоді й актуальне питання “Нащо мені це робити?” Саме тоді команда президента, прочитавши вранці пресу і заглянувши у соцмережі, в яких киплять знущальні пости, може щось переграти. Путін не відчуває ніякої конкуренції. Його потенційні противники слабкі. І питання, яким може задаватися він, звучить по-іншому: “Чого б мені цього не зробити?” 

“Новая газета”:

– У цієї дивної історії – дві складові. Одна полягає у­тому, що Путіну нудно. І він розважається, як може. Амфори, батискафи, винищувачі, бомбардувальники, сірі кити, білуги, уссурійські тигриці, снігові барси, риболовля із голим торсом, etc, etc – усе це дозвілля середньовічного правителя, який розважає себе бенкетами, друзями, полюваннями, він у принципі не розуміє, що процес правління може включати в себе ще що-небудь”.

“Эхо Москвы”:

– Жартувати про це вже не можна, адже сама подія… Я про це писав раніше, про те, що неможливо пережартувати саме життя. Це ж навіть вигадати неможливо! Вони дійшли вже до такого рівня самопародійності, що можна лише розвести руки і визнати власну поразку… Можна назвати це “неймовірною сміливістю” (смертність російських дельтапланеристів є найвищою у світі – “Пошта”), можна “повною неадекватністю”. Це питання термінології.  Але тут є інший бік. Задамося питанням. Що ж це за електорат, на який він розраховує? Що ж це за електорат, на який він опирається? Уявіть психологічний портрет людини, яка цим захоплюватиметься і скаже: “О! Захищає журавлів”.