Журналістка "Пошти" досліджувала: це для музикантів відпочинок чи робота

Вулична музика - явище, яке розвинене переважно у центральних великих містах. На периферії  побачити музикантів просто неба можна вкрай рідко. Натомість на вулицях Львова музик не бракує. Музичне розмаїття характеризується як різноманітністю стилів, музичних інструментів, віком виконавців, так і цілями, які вони переслідують, виходячи на вулицю.

Звичайно, найчастіше музиканти виходять на вулиці Львова у теплу суху погоду, однак є і такі, що ні дощу, ні холоду не бояться. Це здебільшого ті, що виходять на вулицю з музичним інструментом як на роботу, аби заробляти гроші. Концентрація вуличної музики зосереджується переважно в центрі міста, найчас­тіше на  проспекті Свободи, площі Ринок чи на вулиці Галицькій. Однак музиканти грають у різних місцях, для більшості з них немає фіксованих точок, та справжніми символами є сопілкар і гітарист на площі Ринок. Іноді здається, що вони там були завжди, як леви біля Ратуші. І південний бік площі Ринок  виглядає якимсь недовершеним, коли там немає музикантів.

Вуличний гітарист -  дипломант
"Червоної рути"

Сопілкар, у якого ампутовані стопи ніг, виходить на вулицю і в холод, і в спеку. Не маючи належного соціального захисту, він просто змушений виходити на "роботу". Музикант не хоче ділитися  проблемами зі  сторонньою людиною. Відповідає коротко: "Мені треба годувати дітей, от і граю тут". А його музику чути здалеку. Приємно просто посидіти неподалік і послухати напрочуд гарний, хоч і тужливий плач сопілки.

Найбільш популярним і знаним вуличним музикантом є гітарист,  що з ранку до вечора безперестанку грає на площі Ринок, зрідка забираючи з картатої сумки гроші. Якщо підійти ближче, то можна помітити, що гітарист сліпий, тому ніколи не дивиться на перехожих, а живе лише своєю роботою. Так, саме роботою, адже, як розповів "Пошті" пан  Ігор, на тротуарі біля Ратуші він грає вже 12 років і у такий спосіб заробляє гроші.  "Я цілий рік шукав вигідне місце. Пробував біля "Корони", біля Оперного театру, біля "Гранд-готелю", біля Галицького базару, по неділях грав на стадіоні "Україна", також біля ринку "Південний", але біля Ратуші найкраще, тут найвищий заробіток", - признається  музикант, хоча скільки саме він заробляє за день, не каже.  Біля Ратуші найбільше туристів і тих, хто просто прийшов відпочити. Інколи люди просять зіграти щось на замовлення, а за додаткову роботу - додаткові гроші.

Репертуар пана Ігоря різноманітний - від "Мурки"  до українських народних пісень. Музикант знає багато композицій, бо вже 22 роки грає  на весіллях. Сліпий музикант на місце роботи добирається із Брюховичів сам, він ще пам'ятає навколишній світ, бо колись бачив, але в дитинстві отримав травму: бавився самопалами, необережне поводження з ними дало трагічні наслідки. Ігор розповів, що раніше мав нормальну роботу - працював масажистом, та через низьку зарплату довелось шукати щось інше. Виручила гітара, з якою він не розлучається вже багато років і майже щодня виходить з нею на вулиці Львова. В Ігоря - хороше почуття гумору. Розпо­ві­­даючи про своє невеселе життя, Ігор час від часу жартує, усміхається.

Гітара - не єдиний інструмент, яким володіє музикант.  Він закінчив Львівське культурно-освітнє училище по класу баяна, балалайки, піаніно. Окрім того, грав на саксофоні, барабані, клавішах.

Ще кілька років тому Ігорева програма була більш широкою, каже, що виходив навіть з клавішами, мікрофоном і грав допізна. "А ще раніше, - згадує пан Ігор, - у 1991 році я був дипломантом "Червоної рути".

Музиканти-симулянти

Крім Ігоря, сліпих музикантів у Львові є ще кілька, грають вони переважно на баянах та акордеонах. Однак інколи трапляються серед них і симулянти, які прагнуть у такий спосіб розжалобити перехожих, справити на них враження.

Коли іти від церкви св. Андрія до переходу на площу Митну, то обов'язково побачите ще одного доволі цікавого представника вуличних музик - одіозного скрипаля, що теж начебто заробляє гроші. Але єдине, чим цей дідусь може привернути увагу перехожих, то це своїм невпинним ентузіазмом і виглядом неприналежності до світу сього, бо човгання смичком по струнах старої скрипки, оздобленої кольоровими камінчиками, важко назвати музикою. Але цей скрипаль біля колодязя також доповнює вуличний антрополо­гічний ландшафт Львова.

Багато молодих людей, які навчилися тримати в руках гітару, думають, що можуть грати. Вони ідуть на вулицю і теж пропонують перехожим своє мистецтво. Створюються гурти, які не дають людям пройти, їм прямо під ніс підсувають капелюхи, у які треба покласти пожертви, буцімто на розвиток майбутньої української музики. Але ці гроші йдуть, найвірогідніше, не на розвиток музики, а на пиво. Василь, представник одного із таких вуличних гуртів, розповів, що для молоді - це просто розвага, а якщо ще й на пиво заробити вдається, то доза позитиву збільшується залежно від кількості куплених пляшок.

Коли музика приносить задоволення

Третя категорія музикантів - це ті, хто просто виходить грати на вулицю задля задоволення у вільний від основної роботи час. Біля таких музикантів не побачите капелюхів для грошей, їм достатньо, що люди слухають їхню гру. Вони не мають

Суб'єктивний погляд

Ілько Лемко, історик, музикант, публіцист:

Говорячи про принцип вуличної музики, наведу такий приклад: колись Едіт Піаф дуже пишалася тим, що співала по подвір'ях і закамарках Парижа. Вуличні музиканти - це щось таке справжнє, романтичне, добре, а те, що вони заробляють, то це нормальні речі, так є у всій Європі. Такому явищу треба сприяти зусібіч. У 50-х, 60-х, 70-х роках головною формою вуличних музик були скрипалі, які ходили подвір'ями, грали, і люди кидали їм гроші прямо з балконів. Востаннє такого скрипаля я бачив наприкінці 80-х на вулиці Фурманській, потім ця когорта музик вимерла, натомість на початку 90-х з'явилися акордеоністи. 15-20 років тому у Львові був вуличний музика, який на гітарі виконував класичну музику. Щодо історії вуличної музики у місті Лева, то я не бачив ніяких написаних дослідницьких праць. Однак те, що і в давні часи вулична музика спостерігалась як явище, свідчать спогади старших львів'ян-очевидців. Одна львів'янка розповідала, що на місці теперішнього пам'­ятника Тарасові Шевченку, навпроти Віденської кав'ярні колись сиділа така  slepa Mincia - сліпа Мінця. Вона грала на акордеоні і співала лірично-трагічно пісні про кохання. І ще був скрипаль Ігнась, що стояв на розі вулиць Куркової (Лисенка) і Чарнецького (Винниченка). Мене, як історика і музиканта, дуже тішить розвиток вуличної музики як явища.

пос­тійних місць, їм не принципово, де грати, бо не ставлять собі за мету заробити гроші. Єдиний критерій вибору місця - це акустика, тому й вибирають місця, де б краще звучала музика. Сашко і В'ячеслав, що влітку часто грали дуетом неподалік Кафедрального собору, кажуть, що тут найкраще чути і найбільше слухачів. Сашко грає на гітарі, а В'ячеслав - на гітарі і губній гармоніці одночасно. Кожен з них має основне заняття. Сашко налаштовує гітари у фірмі "Реноме" для магазинів музичних інструментів "Трембіта", а В'ячеслав займається видавничою справою. Вони не мають музичної освіти. Один навчався на біологічному факультеті, другий за фахом - спеціаліст з управління повітряним рухом. "Але тепер мало літають", - жартує В'ячеслав. Тому для них вулична музика - це спосіб зняти напругу після робочого дня, а також можливість надати Львову своєрідного колориту. І, мабуть, музикантам  це вдається, бо охочих послухати джаз, блюз і рок-н-рол на вулицях старого Львова, чимало.  "Ми граємо, бо нам це подобається, - розповідає Сашко. - Навіть є свої фани, які приходять і питають, чи ми ще будемо грати і коли".

Подібних вуличних фольково-джазових бендів у Львові є кілька. У своєму наборі інструментів, крім гітар, вони мають ще й саксофони, флейти, інколи скрипки й цимбали, тому і якість такої музики справді висока, і люди зупиняються, щоб отримати естетичне задоволення. Іноді музика поєднується з танцями. Наприклад, часто в центрі міста організовувались уроки ірландських танців просто неба, під акомпанемент волинки. Крім українських музикантів, були і російські, а два роки тому на проспекті Свободи грали колоритні музиканти з Перу, що раніше часто приїжджали до Львова.

Таким чином зараз сучасне вуличне мистецтво виражене як у випадкових формах, так і в організованих формаціях на зразок міні-оркестрів. Тож музики  на вулицях Львова вистачає, бо, за словами музикантів, конкуренції в їхньому середовищі нема, тому простору багато: хтось заробляє у такий спосіб гроші, а хтось відводить душу і відпочиває після важкого робочого дня.