Люблю Україну і нікуди не хочу переїжджати!
Олег Пінчук, відомий український скульптор родом із Львівщини, – про секрет свого успіху, маніпуляції в творчості, політику, сім’ю та мрії
Олег Пінчук, відомий український скульптор родом із Львівщини, – про секрет свого успіху, маніпуляції в творчості, політику, сім’ю та мрії
Львівщина завше була, є і буде багатою на таланти. Та ще й які! Яскравим прикладом цих слів є відомий український скульптор Олег Пінчук, уродженець Дрогобича. Його скульптури представлені у Віденському музеї творів мистецтв, Московському музеї сучасного мистецтва. Їх охоче купують мільярдери та знані особи.
Футуристичні велетенські тварини і крихітні істоти з блискучими крильцями, ворони, жаби, риби – все це роботи Олега Пінчука.
Одні осуджують його за надмірну публічність, інші – за менеджерський талант. Сам п'ятдесяти двох річний скульптор не перестає працювати над собою. Із кімнатної скульптури переходить до великих форм, зокрема дарує Києву багатотонну “Жабу” вартістю 180 тис. доларів.
Олег Пінчук мріє про нові масштабні проекти, власний музей просто неба. Відомий митець каже, що головним секретом його успіху є щоденна праця. Нині ж знаний скульптор – гість “Пошти”.
Мій успіх – щоденна праця!
– Пане Олеже, ви успішна, багата і відома особистість. Скажіть, будь ласка, у чому полягає секрет вашого успіху?
– Відповідь дуже банальна і проста – у щоденній праці. В людини, яка хоче чогось досягти, має бути бажання, вона ніколи не повинна опускати рук. Бо в житті ніколи й нічого просто так не дається. Якщо ти любиш свою роботу, отримуєш від неї задоволення, то ніякі програші не страшні!
Зрозуміло, що одразу навіть найкращий снайпер не поцілить у десятку, адже для цього йому потрібно багато тренуватися. Одразу неможливо стати чемпіоном! Так, хотілося б, щоб усе готове падало на голову, але так не буває… Людина має задуматися та зрозуміти, що повинна щось залишити після себе.
Роботу, за яку беруся, завжди доводжу до найвищого рівня. Художник – це та людина, яка прагне обманути час і може створити те, чого немає. Коли я працюю, з’являється бажання не просто отримувати нагороди за успіхи, а робити цікавим саме життя за рахунок того, що ти робиш. Коли починав щось робити, працював не задля галочки, не задля високої зарплати, а прагнув отримати високий результат… Найвищий!
– Ви родом із Дрогобича. Як молодому, нікому не відомому провінціалові вдалося так розкрутитися?
– Головне – бажання! Якщо є бажання, нічого не лякає. Якщо ліпив, то до останього. Не мав грошей на таксі, щоб відвезти скульптуру на завод, – клав її у мішок і ніс. На руках були такі мозолі – аж кров виступала, але мене це не боліло. Бо була домінувальна ідея, все інше мене не дратувало. І ще один важливий момент: завжди треба розраховувати лише на власні сили. Якщо ти комусь доручаєш відповідальну і важливу роботу, то можеш на сто відсотків бути певен, що вона не буде виконана.
– То що, ви ні на кого не покладаєтеся?
– Не зовсім, бо все сам зробити не можу. Просто не встигаю! Та все одно майже все роблю сам! Дев’яносто відсотків роботи виконую сам.
– Чи відчували ви фінансову скруту?
– Так. Пригадую, як працював у майстерні до останнього тролейбуса, бо грошей на таксі не мав. А зранку знову повертався до майстерні першим автобусом. І так було багато років поспіль: і під час навчання, і під час підготовки до вступу. Знаєте, питання грошей завжди актуальне. Але для мене на першому місці робота, гроші – на останньому.
– Нині заробити на прожиття мистецтвом нелегко, але вам це вдається...
– Треба добре знати свою справу, щоб заробити гроші, займаючись мистецтвом. Це дуже складний процес, бо художник фактично продає повітря. Нині є багато талановитих художників, які пропонують дуже цікаві роботи, можливо, й за нижчою ціною.
Митець не повинен плутати бажання людей купити із власним бажанням заробити. Це складна ринкова схема, що залежить від багатьох чинників і будується на економічній ситуації в країні, у якій живемо.
Митець може продати все
– Прошу сказати, з чого черпаєте натхнення і знаходите ідеї для своїх робіт?
– Із дитинства. Пам’ятаю багато образів із дитячих років і втілюю їх у своїх роботах. Із української народної творчості, зразків світового мистецтва, зокрема, творчості Марії Приймаченко. Натхнення художник повинен брати від життя, від людей які його оточують, асоціацій, вражень, емоцій, що його переповнюють…
– Нині в світі мистецтва популярні куратори виставок, які допомагають працювати художникам і скульпторам. Чи користуєтеся ви їхніми послугами?
– Працюю без кураторів, тому мені простіше бути безпосереднім. Головне – не піддаватися впливу кураторів, що курирують смаки колекціонерів. Кажуть, який художник хороший, а який поганий. Звичайно, люди мистецтва, як і всі інші, працюють за гроші. Кожен хоче зробити краще, заробити більше. Зрозуміло, що проплачені куратори на перше місце ставитимуть роботи тих, від кого отримали гроші.
– Знаю, що ви багато грошей витрачаєте на благодійність. А на що ще?
– Справді багато грошей витрачаю на різні благодійні проекти, на колекціонування картин різних художників. Маю чудову колекцію старовинних українських творів мистецтва і робіт сучасних художників…
– А чи залежить ціна твору від імені автора?
– Звичайно. А ще – від країни, в якій живе і працює митець, європейського контексту загалом. Відомо, що розвинені європейські країни грошей на культуру не шкодують. Приміром, уряди США і Великобританії виділяють на мистецтво значно більше коштів, аніж український. Тому роботи їхніх художників коштують в рази дорожче, адже вони мають інші можливості.
В Україні твори мистецтва купують здебільшого приватні колекціонери, а світова практика показує, що твори митців купують міністерства освіти, благодійні фонди. Зрозуміло, якщо є попит – ціна зростає. У нас попит є лише в приватних колекціонерів. За кордом – усе по-іншому. Колекціонерів у нас не так багато, як художників. Тому ціни на твори мистецтва в нас набагато нижчі, ніж у Європі.
– Ви продаєте всі свої роботи чи, можливо, є такі, що не продасте навіть за великі гроші?
– Художник може продати все. Питання лише в ціні. Скільки хочеш, скільки можуть заплатити. Будь-яку річ можна продати – аби була достойна людина, готова за це платити.
– Можете назвати роботу, яка принесла вам славу?
– Кожна робота була цінна по-своєму і приносила дивіденди, але я думаю, що не одна робота, а роботи дають уявлення про художника, про його світогляд, стиль, бачення в мистецтві, художню цінність. Стараюсь працювати в стилі Пінчука, щоб людина побачила скульптуру і сказала, що її автор – Олег Пінчук.
– Ходять чутки, що ваші роботи підробляють. Ви про це знаєте? Як до цього ставитеся?
– Знаю (сміється – “Пошта”). Якось мені розповіли друзі, що в одному з львівських кафе стоїть моя риба. Але цього бути не може… Інші бачили, як комусь на день народження подарували мою ворону, але насправді це не так (сміється – “Пошта”). Такого добра багато! Але я до цього ставлюся спокійно.
Митець повинен бути поза політикою
– Нині в Україні модно балотуватися. А вам пропонували?
– Так, але я відмовився.
– А які політичні сили, якщо не секрет, пропонували вам місце у списку?
– Розкрию вам таємницю: мені пропонували місце в списку дві політичні партії демократичного спрямування. До речі, в першій двадцятці. Думав я, думав і вирішив, що політикою повинні займатися політики, а не творчі люди. Я в партії ніколи не був і не буду!
Сучасне мистецтво будується на маніпуляціях
– Вас знають за кордоном. Чи вважаєте, що зробили собі там ім’я?
– Ні. Не думаю, що я там відомий… Мистецтво –дуже складна річ. Наприклад, “Чорний квадрат” Малевича коштує великих грошей. Його може намалювати кожен, бо це нескладно. Проте зробити так, аби твір став артефактом, дуже важко. Це складний процес, який залежить від багатьох чинників: економічних, мистецьких, культурних та інших.
Люди, які вміють добре малювати, не можуть прогодувати себе і свою сім’ю. Прекрасна, гарна картина коштує копійки, в той час як люди витрачають на “туалетний папір” п’ятсот доларів. Але за цим стоять певні передумови, виконана робота. Щоб намалювати гарну картину, потрібно докласти багато зусиль, розуміння, вміти аналізувати. Кажуть, що наші художники відомі у світі. Це байки, які не відповідають дійсності!
– Що треба для того, аби дорого продати картину, скульптуру?
– Це і є основне завдання сучасного мистецтва. Адже воно будується на маніпуляціях… Художник фактично хоче продати повітря за великі гроші, обманувши людей, які цікавляться мистецтвом. Для того, щоби продати твір дорого, в країні має бути відповідна економічна, політична, мистецька ситуації. Потрібно вміти зробити так, щоб за нього дали великі гроші.
П’єр Манзоні, відомий італійський художник-концептуаліст, накакав, даруйте, у банку і продавав свого часу грам лайна за… грам золота. Через роки ціна цього “добра” зросла у сто разів. І це не смішно!
Так само пісуар Бодена коштує шалені гроші. Випустили навіть його копії! Подивіться, як це працює! В цьому й парадокс мистецтва – не вміти малювати, а вміти маніпулювати. Людина так влаштована, що нею можна маніпулювати. Яскравими прикладами цього є комунізм, соціалізм. Людині нав’язують, що вона має вмерти за вождя, і вона може вмерти. Так само художник хоче переконати, що лайно є твором мистецтва, і продавати його дорожче в сто разів за грам золота. Це складний і цікавий процес, не менше цікавий, ніж саме творення скульптури.
– Знаю, що ваші роботи є в колекції П’єра Кардена та покійного Івана Павла II. А в кого іще?
– У багатьох українських і російських мільярдерів – того ж Віктора Пінчука, Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова. Крім того, мої роботи можна побачити у Віденському музеї творів мистецтв, Московському музеї сучасного мистецтва і багатьох інших.
– Ви особисто були знайомі з Іваном Павлом II?
– На жаль, ні. Знаю, що в нього були дві мої роботи. Одна “Материнство”, яка йому дуже сподобалася, а другої не пам’ятаю…
Про село Пінчуки і знаного однофамільця
– Чи не надокучають вам питаннями про родинні зв’язки з Віктором Пінчуком?
– Усі думають, що мені належить “Пінчук Арт Центр”. Постійно надокучають питаннями, коли в ньому відбудеться нова виставка… Я уже втомився переконувати і пояснювати, що це – не моє. Маю розклад виставок і кажу: “Приходьте, все розкажу, покажу”. Моє, то моє (сміється – “Пошта”)!
– Знаю, що є село Пінчуки під Києвом. Кажуть, у вас там будинок?
– Так. У цьому селі за свої гроші я побудував православну церкву з гарним розписом, чудовим іконостасом і будиночок. Дім комфортабельний, з екологічно чистого матеріалу. Моя сім’я живе у ньому вже три роки. Будую і другий – в стилі шале. Трохи схожий на карпатський. Будували його за спеціальною технологією майстри з Косова. Але він вийшов доволі сучасний. Там є поєднання каменю, дерева і кольорової черепиці.
– Прошу сказати, чи розміщуватимете в новому будинку свої скульптури?
– Звичайно. Планував облаштувати своєрідний парк скульптур. П’ятнадцять років тому одна баронеса запросила мене в гості та возила у сільську майстерню поблизу Лондона. Саме це надихнуло мене створити музей просто неба. З того часу мрію втілити цю ідею в життя, але для цього мені потрібно ще багато грошей. Думаю, за рік-два в Пінчуках з’явиться такий музей.
Про сім’ю, друзів та мрії
– Кажуть, за кожним успішним чоловіком стоїть мудра жінка. А як у вашій сім’ї?
– Моя дружина – мій стимул до якісної роботи. Все, що роблю в житті, – для моїх дітей. Можу обходитися мінімумом. Я був щасливим, маючи свою майстерню в підвалі.
Мені дуже важливо, щоб мої діти не виросли людьми, які не знають, що потрібно робити в цьому житті. У мене немає бізнесу, немає заводу, який дасть мені можливість відпочивати на Гаваях, годуватиме мене, мою сім’ю. Мої роботи – це те, що годує мою родину. Без цього діти і дружина не зможуть платити за квартиру, охорону, помічників. Навіть харчуватися. Тому хочу, щоб вони були творчими людьми, навчились заробляти мистецтвом, музикою або чимось іншим.
– Напевно, багато хто хоче стати вашим другом. Як шукаєте собі друзів? За якими критеріями добираєте їх?
– О, ви перебільшуєте… З кількох тисяч моїх знайомих мало людей, до яких ставлюся негативно. Нема й таких, до яких ставився б украй негативно. А на пальцях однієї руки можу порахувати людей, які мені зробили неприємність. До таких ставлюся нейтрально.
Я поважаю людей і дуже люблю спілкуватись. Куди б не прийшов, знаю багатьох і з ними в чудових стосунках. Пам’ятаю, кого як звуть. І це дуже дивує людей! Мені в першу чергу цікава сама людина.
Митець повинен працювати з людьми, адже така відкритість підкуповує, притягує їх до тебе, до твоєї творчості. Якщо скульптор закритий для людей, то його роботи нікому не будуть потрібні – просто стоятимуть на полиці. Треба вміти з людиною поговорити, розкритись перед нею. Витратити час на того, хто хоче купити скульптуру і поставити її у себе вдома. Адже саме ці люди дають мені змогу жити зі своєї професії, заробляти на життя тим, що люблю робити.
– Кажуть, ви дружите з братами Кличками?..
– Брати Клички – часті гості моєї майстерні.
– А про що мріє Олег Пінчук?
– О, мрій дуже багато. Щойно з’являється мрія, одразу хочеться втілити її ужиття. Хочу, щоб мої мрії були максимально реалістичними, але не дуже простими. Мрію, аби моя сім’я була щасливою. Високий рівень, який взяв у своїй творчості, мої діти вміли розвивати, йшли уперед. Зрозуміло, що час не стоїть на місті. Колись треба буде перелаштовуватися на інший лад. Тому повинен думати, з чого в майбутньому житимуть мої діти, чи існуватиме все, що я закрутив.
Про відпочинок і патріотизм
– Ви багато працюєте, а коли ж відпочиваєте?
– Я люблю працювати! Ось цього року поїхав на два дні до моря, подивився, як люди купаються у водичці, смажаться на сонці. Це не моє! Та й повернувся додому, до справ.
– Ви давно могли б оселитися за кордоном. Чому не виїжджаєте з України?
– Люблю Україну і нікуди не хочу переїжджати. Мені пропонували в Швейцарії після закінчення аспірантури залишитися в університеті, але я відмовився. Дуже люблю Україну!– Вас часто бачать на світських тусовках. Це піар чи відпочинок?
– По-перше, мене дуже часто запрошують на світські тусовки, і мені незручно відмовити. По-друге, мені неважко прийти. По-третє, я там відпочиваю. По-четверте, це піар. По-п’яте, зміна обстановки. Адже багато працюю.
Без назви. Рiк: 2001. Матеріал: Бронза
Птах-кенгуру з дитиною. Рiк: 2002. Матеріал: бронза
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
