Родина Стригун-Литвиненко про сімейні таємниці,героїчні вчинки та мудрий вибір  

 

Вони дуже люблять акторську професію та один одного. Талановите по­дружжя народних артистів України вважає, що в основі всього у житті - любов. Колись вони пішли проти всіх, зокрема й керівництва театру, аби бути разом. Відтоді красива пара удвох 24 години на добу. Щасливе та гармонійне подружжя й досі ходить вулицями Львова за руку. Власний дім для них - "захист, комфорт та відпочинок". Обоє певні: міцна родина - міцна держава.

Про історію кохання, сімейні таємниці та двох синів "Пошта" спілкувалася з художнім керівником, режисером-постановником і актором Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Федором Стригуном та його коханою дружиною - королевою сцени, актрисою цього театру та педагогом Таїсією Литвиненко.

Органічна сім'я

 

- Як би Ви оцінили роки по­дружнього життя? Адже у Вас такий колосальний досвід. Це ж так багато...

Ф. Стригун: Це дуже мало! Й дуже скоро вони пройшли...

Т. Литвиненко: Це зовсім мало, це як одна мить... Мені дуже пощастило, що зустріла такого чоловіка - красивого й талановитого! Колись мене запитували: "Ви зіграли багато ролей, сім'я, двоє синів, чоловік, а як Ви справлялися без няньок, служниць?" Я завжди казала - мені неважко, бо є органічна сім'я. Федір Миколайович вів молодшого до садка,  а я старшого - до школи.

Ф. Стригун: Дуже важливо мати у житті улюблену роботу та кохану дружину.

- А що головніше?

Ф. Стригун: І те, й інше має бути органічним.

Т. Литвиненко: Заберіть одну гілку й будете нещасливими...

- Чи легко бути чоловіком Таїсії Литвиненко?

Ф. Стригун: Дуже легко. Я спокійний, у мене є тили, у мене завжди є той оберіг, де можу відпочити душею, відігнати від себе погані думки, де у мене все надійно. У своєму житті не робив нічого, що мені не подобається. Завжди робив лише те, що мені до вподоби, й те, що лягало на серце. У мене ніколи не було претензій до дружини.

Т. Литвиненко: ...я не давала приводу Вам ревнувати...

Ф. Стригун: Ревнощі - це також любов. Це освіжує взаємостосунки. Стабільність також набридає... Але це, звичайно, не повинно мати трагічний характер. Краще на початку розійтися й не мучити один одного. Скажімо, я ніколи не осуджую тих, хто розлучається, - бо це чесніше.

- Чи легко бути дружиною Федора Стригуна?

Т. Литвиненко: Важко. Потрібно постійно підтримувати тонус. У нього дуже високі вимоги до життя...

Ф. Стригун: ... вмію бачити красиве. І треба завжди бути такою красивою, як ти є!

Т. Литвиненко: Так, так! Це перше. По-друге, кожна жінка, яка бачить Федора Микола­йовича, вважає, що вона краща, аніж я.

- .. тоді Вам складно деколи буває?

Т. Литвиненко: Було. Тепер я певна, що я краща за всіх. У цьому переконалася: я була краща, ніж інші. Аніж усі!

24 години на добу разом!

- Ви актори, вдома та на работі разом - 24 години на добу. Часто можна почути, що по­дружжя повинне мати різні професії, бо в іншому разі це вкрай складно. Вам комфортно?

Ф. Стригун: Якщо їм складно бути разом 24 години на добу, то нехай одразу розходяться! Нехай не мучать один одного! А мені приємно 29 годин на добу бути поруч із дружиною! Я щоранку сідаю снідати й усміхаючись кажу: "Якби якась гадюча жінка тут сиділа і я її не любив, який би в мене був настрій під час снідання?" Потім йдемо на улюблену роботу прекрасним містом, тішимося, що сонце світить...

- Що для Вас - гармонія у подружжі, комфортна родина?

Ф. Стригун: Намагатися один одному робити добро. Навіть, коли ти щось дуже любиш, віддати дружині, а жінка має віддати чоловікові. Треба розуміти та відчувати один одного. Бачити та передбачати, що потрібно. Любов - це дія, увага.

Т. Литвиненко: Для мене комфортна сім'я - це любов! Спочатку є пристрасть, коли у сексуальному плані пара не може бути один без одного. Потім настає таке заспокоєння - якась помірна любов, коли потрібно допомагати один одному, коли народжуються діти, коли змінюються турботи, коли дружина втомлена, тоді з'являється увага і вона чекає від чоловіка не лише  фізичного задоволення, а ще хоче, аби він її трохи пожалів. Погуляв із дитиною, купив продукти. Це гармонія почуттів та упевненість в тому, що так буде завжди. А одна із найстрашніших якостей - бреливість. Її не витримують навіть тварини та рослини. Брехня руйнує родину!

- У Вашій родині не звучить слово "брехня"?

Т. Литвиненко: Ні. Саме так ми старалися виховати дітей. Як щось кажу хлопцям, Юра відповідає: "Ви нас не вчили брехати та красти". Нині ж люди не соромляться цього, хизуються цим...

Ф. Стригун: Як сказав мені один чоловік: "При цій владі можна жити добре, коли голову маєш". Я ж кажу: "Вірно, коли голову маєш, а совісті не маєш". Люди (звісно, не всі) забувають про таку категорію як совість. А совість - це Бог.

... А ще розкажу епізод про своїх батьків. Мама розповідали один епізод. Мама щось тур-тур-тур, а батько сидить і диться у вікно. Мама кажуть: "Я щось сварюсь, сварюсь, щось йому доводжу, а він мовчить і дивиться у вікно. Питаю, чого мене не слухає". А він у відповідь: "Я не чую, що ти говориш. Сиджу й думаю, сьогодні рівно 50 років, як я тебе люблю"... І мама починали плакати, згадуючи цей епізод. Ось що головне у житті!

Поради молодим парам

Ф. Стригун: Не бре-ха-ти собі і своїй половинці! Якщо людина збрехала любові, то вона все одно прийде, її любов, а вона її зустріти не зможе. Як це трагічно! Т. Литвиненко: Якщо є любов, потрібно бути терплячими. Адже любов - це не лише насолода, але й велика праця!

А як чоловік лише думає, як загнати жінку роботою... Загалом в Україні чоловіки не галантні, вони не дбають про жінок. Немає лицарства та благородства. Немає того, що є в Європі. Звісно, є винятки. Чомусь чоловіки найважчі роботи перекидають на жінок... Жінка ж має відчувати, що поруч є сильне плече. А цього нині бракує! А в Україні чоловіки, особливо в політиці, між собою лише сваряться... І ніхто не подумає, що за кордоном гарує 5 - 6 млн українок. І нікому з них у голову не прийде зупитися, сказавши: "Мужики, досить! Та не торгуйте своїми жінками".

- Як вважаєте, чи має поступатися дружина чоловікові, а чоловік - дружині?

Т. Литвиненко: Так!

Ф. Стригун: Обов'язково! Вважаю, що нині є дві проблеми: перша - матеріальна незабезпеченість, житлова проблема, друга - низька мораль. Власне, це найбільше руйнує нинішні родини. Також дуже низька культура. Втім, із хороших родин виходять хороші діти.

- Як Ви ставитеся до фрази: "Міцною держава буде тоді, коли будуть міцними родини"?

Ф. Стригун: Лише так і має бути!

Т. Литвиненко: Абсолютно правильно!

Про синів

- Як Ви виховували дітей, чого Ви їм хотіли найбільше дати і що дали? І що б сказали про них?

Ф. Стригун: Насамперед, хотіли, щоб вони були людьми. Ми ніколи їм нічого не нав'язували. Хочете чимось займатися - займайтеся. Моє гасло: все робити з любові - жити та працювати. Юрко закінчив кінооператорський. Зараз працює в театрі - знімає наші вистави, робить диски з цих вистав. Одружений. А молодший - Назар - був актором. Коли поїхали у США, там залишився. Згодом повернувся до України. Одружився, зараз мешкає у Києві. Менеджер, арт-директор дуету сестер Тельнюк. Певен, що в ньому все одно переможе акторський ген.

Т. Литвиненко:  Юра - це мій перший помічник по господарству...

Ф. Стригун: ... бачите, не я...

Т. Литвиненко: Бо ти артист, я тебе бережу... Назар - артистичний, емоційніший, Юра ж -  стриманіший. Назар навчився в Америці дуже багато чому й повернувся дорослим чоловіком, змужнів. І жив він там не від жиру. Залишився у важкий період нашого театрального життя, коли 7 місяців нам не виплачували зарплати...

- Чи маєте вже онуків?

Ф. Стригун: Ні. На все свій час... Я дуже люблю дітей. А коли бачу маленьку дівчинку, то боюся, що я її "з'їм" (сміється - "Пошта")...

Мудрий вибір

- Чи були упродовж життя важкі періоди. Якщо так, то як Ви їх перебороли?

Т. Литвиненко: Важких періодів у нашому особистому житті не було. Раніше дуже емоційно сприймала, коли мене не призначали на роль. Це ціла трагедія, бо актору потрібні ролі! Якщо ти не виходиш на сцену, не репетируєш,  не перебуваєш постійно в роботі, зупиняєшся. Це єдині прикрощі.

Ф. Стригун: Якби мені сказали щось змінити у сімейному житті, скажімо, повернутися назад чи мати іншу дружину, - ні, я б ніколи на це не погодився! Сиджу чи лежу й думаю: який я мудрий та щасливий у своєму виборі!

- А чому вибрали саме пані Таїсію?

Ф. Стригун: Це вона мене вибрала...

Т. Литвиненко: ... це ж я його вибрала...

Ф. Стригун: Це вона так думає. Але тут неправда. Я пам'ятаю Тасю ще в школі. Я сидів у сільському клубі й дивився фільм "Назар Стодоля, де вона грала Галю. Після закінчення фільму сказав: "Це буде моя..." Хлопці посміялися. Приїхав вступати до театрального інституту. Тася вже тоді була на четвертому курсі. В інституті побачила мене, підійшла й сказала: "Який гарний хлопчик. Ви вступите". Й пішла... Згодом після закінчення інституту знову підійшла й сказала: "Приїздіть до нас у театр працювати". Я приїхав.

- То хто ж кого вибрав?

Ф. Стригун: Звичайно, я! Хочу сказати: ніколи не паруйте коня з волом, бика з носорогом. У нас часто паруються люди з різною ментальністю і соціальним статусом. Я вибрав собі дружину як зі своєї родини, як зі свого села, як зі свого оточення. Я знав: у яке б  товариство не потрапив, мені ніколи не буде за неї соромно! Найкращий варіант у житті, коли дружина розуміє чоловіка. Важливими також є спільні інтереси.

- На Вашу думку, любов спонукає перевертати гори й робити те, що робите для театру, нові вистави.

Ф. Стригун: Так! Якби не було любові, я б тут не працював жодного дня. Є любов до професії, до людей, суспільства. Хочеться більше сказати про нього правду, і позитивну, і негативну. Театр моделює життя.

Про подвиг

- На який вчинок Ви зважилися один заради одного?

Ф. Стригун: Мій вчинок - те, що я одружився з Тасьою Йосипівною. Це був героїчний вчинок для мене.

- А чому героїчний?

Ф. Стригун: А це вже я не розкажу... Нехай це буде сімейна таємниця.

Т. Литвиненко: Мій вчинок? Те, що я живу. Я живу заради нього, і витримала це заради нього... Була страшна хвороба... У мене був інфаркт... Я все зіграла, приїхала додому, щоб у нього відбулася вистава... Це було найважче...

- Спілкуючись з Вами, роблю беззаперечний висновок - це історія великого кохання!

Ф. Стригун: Так! Бо воно нам дісталося дуже важко. Нічого легко не буває... Я у Тасі другий чоловік. Так сталося у житті...

Т. Литвиненко: Другий перший (сміється - "Пошта").

Ф. Стригун: Це було наше бажання, ми пішли проти всіх!

Т. Литвиненко: Проти всіх! Проти влади, керівництва театру, незважаючи на опір людей. Але за нами пішли ще чотири пари, які визнали, що не можуть жити в колишніх сім'ях! Плюс дружина головного режисера театру. Ви можете собі уявити, що це було у радянські часи! Нас "попросили" з театру.

Ф. Стригун: Викликали в обком партії... Та я тоді міг стояти проти всього світу! Треба слухати тільки свого серця! Я більшого подвигу в житті так і не здійснив.