Лілейники – красиві та невибагливі рослини. У серпні-вересні їх варто розмножувати і пересаджувати

Лілейники здавна прикрашали обійстя як у містах, так і в селах. Їх ще називають рудою або жовтою лілеєю, бо дуже схожі  на лілію, проте не є її родичами: листя, стебло, розташування квіток, а також коренева система нагадують радше іриси. Існує повір'я: той, хто торкнеться цієї квітки або ж понюхає її, забуде про всі жалі та печалі.

Квітка одного дня

Ботанічна назва цієї рослини – гемерокаліс, відбилася у народній назві – красодень, адже кожна квітка лілейника цвіте лише один день або трохи більше. Та оскільки на квітконосах утворюється безліч пуп’янків, виникає враження тривалого безперервного цвітіння протягом одного-двох місяців. Якщо підібрати різні сорти, то лілейники тішитимуть око до пізньої осені.

Сучасні сорти з великими квітами дивовижної краси і розмаїтих кольорів зовсім не схожі на лілейники, які з давніх-давен прикрашають наші садиби. Можна обрати й двоколірні шедеври з червоними та бордовими тонами, посередині або ж по краях, січені  чи махрові.

Лілейники називають “квітами для ледачого саду”. Це одні з найбільш невибагливих садових багатолітників. Дорослі кущі розростаються так сильно, що не залишають шансів бур’янам, полегшуючи працю квіткаря. 

Розмноження 

Проста ця рослина й у розмноженні – як насінням, так і вегетативно. На одному місці кущ лілейника може рости до 10 років, але для рясного, якісного цвітіння бажано ділити його кожні  три роки. Щоб швидко розмножити улюблений сорт – щороку. 

Поділ куща розпочинають у серпні-вересні, через 2 тижні після цвітіння. Зволікати з цим не варто, аби після садіння молоді рослини встигли добре вкоренитися. Дорослі рослини викопують, промивають коріння під струменем води і розділяють руками або ножем.  Кожна посадкова одиниця за сезон утворює 2-3 нові дочірні відростки. 

Насіння висівають восени в ящики чи в ґрунт. При весняному посіві вони проростають недружно або дають сходи лише на другий рік.  Зацвітають на третій рік після посіву.

Для лілейників обирають світлі чи злегка затінені ділянки. До ґрунту вони невибагливі. Посадкову лунку роблять неглибокою, дно розпушують лопатою і поливають водою. На важких, вологих ділянках влаштовують дренаж. Розмір лунки повинен бути таким, щоб у ній вільно помістилися корені на глибині  2-3 см. Землю ущільнюють руками. 

На пісних ґрунтах коріння засипають трав'яним перегноєм. Опісля рослину щедро поливають і присипають довкола куща перегноєм. 

Особливості догляду 

За невибагливість лілейник називають “квіткою інтелігентного ледаря”. Посадивши рослину, в найближчі два-три роки про неї можна забути. Все, що потрібно, – це поливання у спеку. Підживіть кущ, і він сповна віддячить вам рясними, чудовими квітами. 

Лілейники вимагають підживлення. Навесні використовуйте сечовину, влітку – суперфосфат, а восени – калійні добрива. У жодному випадку не застосовуйте гною! Це призведе до активного росту зеленої маси і зменшення квітів. 

Для озеленення лілейники краще висаджувати групами на газонах, біля чагарників, на клумбах. Годяться вони і для букетів. Квіти зрізають, коли забарвляться бутони і розкриються 1-2 квітки.

Лілейник не втрачає свого привабливого вигляду  впродовж усього вегетаційного періоду. Ранньою весною гостре зелене листя прикрашає клумбу або альпійську гірку. Влітку листя згинається і нагадує  фонтан. Яскраві, виразні квітки живуть всього один день, але їх багато, і дорослий кущ тішить безперервним цвітінням довше як місяць. 

Сорти з пурпуровими, малиновими, вишневими, рожевими і бузковими квітами потерпають від жаркого полудневого сонця. А ось лимонним, золотисто-жовтим, оранжевим і червоним не страшні ні сонце, ні дощ. Аби підтримати декоративність, зів'ялі квітки видаляють. Восени листя набуває жовтуватого відтінку і довго не в'яне. Вічнозелені сорти лілейників під час осінніх приморозків гарно вкриваються інеєм і з листям йдуть під сніг. Для деяких із них небезпечними є не так морози, як тривалі відлиги. 

Зимостійкість лілейників дуже висока: зимують без укриття і при цьому щороку цвітуть. Якщо ж ви придбали дуже рідкісний сорт, то на зиму можна підстрахуватися – накрити кущі шаром ялинових або соснових гілок. Вони створять повітряний прошарок, що вбереже рослину від випрівання під час відлиги. Іншого укриття не знадобиться. Навесні, після того як зійде сніг, накриття прибирають, а землю навколо кущів розпушують.

Хвороби і шкідники

Лілейники досить стійкі до різних захворювань і шкідників. Старі сорти майже не хворіють, чого не варт казати про нові гібриди, які можна бачити на квіткових ринках. Потрапляючи на наші грядки, вони не завжди добре адаптуються. Листя лілейника іноді ушкоджується  грибками: з’являються жовті, а згодом коричневі плями із чорнуватими щетинками, і листки передчасно всихають.  Аби хвороба не поширювалася, засохлі та хворі листки знищують, а бур'яни виполюють. Щоб уберегти рослину від  грибкових і бактеріальних хвороб, варто обробити її в травні та у вересні бордоською рідиною. 

Досить небезпечна для лілейників коренева гниль, яка призводить до ураження кореневища і молодих бруньок, через що рослина може загинути. Аби зберегти її, хворий кущ викопують, вирізають мертві тканини, промивають у розчині марганцю, підсушують і висаджують у іншому місці.

Пуп’янки лілейників можуть пошкодити і  трипси: квітки деформуються, на них утворюються світлі плями. Особливо помітні такі ушкодження на темних сортах. Оскільки трипси зимують у ґрунті, а навесні переміщуються на рослини, заражені насадження необхідно обробляти як мінімум 2 рази на рік – на початку травня і наприкінці вересня. Для цього використовують спеціальні засоби захисту рослин, наприклад, “Актару” або “Конфідор”. За необхідності частоту обробок подвоюють.  Корінь лілейника може пошкодити і личинка хруща. Кущ починає в’янути, і його необхідно викопати, очистити від підземних шкідників та пересадити.  

ДО ТЕМИ