Наша земля багата на благодатні намолені місця, куди щороку прибувають тисячі вірних, аби випросити у Бога ласк для себе та своїх рідних, змовити подячні молитви і зміцнити свою віру. Одним із таких є село Страдч, що менш як за 20 км від Львова дорогою до Яворова. Унікальна особливість цього відпустового місця – його майже тисячолітня історія, впродовж якої неодноразово проявлялася Божа благодать.

“Не руш! Стіна!”

У перші століття після прийняття християнства на Русі це місце вподобали монахи, які за різними переказами прийшли чи то з Малої Азії чи то з Києво-Печерської лаври. Тут вони збудували печерний монастир: у широкому кам’яному пагорбі вирубали численні підземні коридори загальною протяжністю понад 270 м, келії на глибині близько 20 метрів, печерну церковцю і трапезну. 

На відміну від Києво-Печерської чи Почаївської лавр, які в результаті пізніших добудов і перебудов втратили свій первісний вигляд, монастирський комплекс у Страдчі зберігся у майже незміненому стані. Тому тут можна відчути і уявити, як на наших землях виглядало первісне подвижницьке монаше життя, сповнене подвигів молитов, посту і упокорення.

На той час поселення неподалік називалося Стрілиська. А в 1243-му під час татарської навали сталася подія, через яку село і отримало свою теперішню назву. Під час боїв дружини князя Ростислава з татарами жителі найближчих поселень переховувалися у печерному монастирі. Однак необережно випущена стріла викрила схованку, де перебувало близько двох тисяч людей. Татари розпалили вогнище у головному переході, і люди почали задихатись та голосити. Їх почули монахи. Вони вийшли до нападників, просили загасити вогонь і не карати невинних за нерозважливий вчинок однієї людини. Однак ті жорстоко повбивали ченців. З того часу гору, де зазнали страждань і смерті тисячі людей, почали називати Мученицькою, або Страдецькою.

За переказами, на плач і молитви людей з неба зійшла Пресвята Богородиця і, закривши вхід до печери своєю ризою як непорушною стіною, стала перед татарами зі словами: “Не руш! Стіна!” Вона огорнула замучені душі своїм омофором і повела їх у славі до оселі Небесного Отця. Цей переказ пояснює назву Страдецької чудотворної  ікони Божої Матері – Нерушима Стіна. У час Першої світової війни церква була майже зруйнована, лише ця ікона – Матері Божої Нерушимої Стіни – залишилася неушкодженою. Але, на жаль, під час Другої світової війни чудотворну Страдецьку ікону Богоматері було втрачено...

Нині у відбудованій церкві Успення Пресвятої Богородиці зберігається її копія, яка теж свідчить про уділені ласки. Цей храм є пам’яткою архітектури і має особливу ласку: Папа Пій ХІ надав йому привілей – повний відпуст на кожен день у році для всіх, хто візьме участь у святій літургії, висповідається і запричащається.

1936 року тодішній парох Страдча Микола Воя­ков­ський запровадив на Страдецькій горі Хресну дорогу, якій згодом Папа Пій ХІ надав статусу Єрусалимської (з єрусалимськими відпустами). Сьогодні Страдецька Хресна дорога славиться в мистецькому плані чудовими новими скульп­турними композиціями, а в духовному – численними наверненнями, зціленнями як від фізичних, так і від духовних страждань.

Нові свідки Христа

Ще одна трагедія сталася у 1941 році, коли радянські окупанти, відступаючи перед натиском німців, чинили численні звірства. 26 червня місцевий парох отець-доктор Микола Конрад (на фото), професор Львівської богословської академії, разом із дяком Володимиром Приймою (на фото), добрим християнином і батьком багатодітної родини, повертався від старенької недужої парафіянки, яка просила про сповідь. 

Дорогою назад їх схопили солдати НКВС. Священича ряса, в яку був зодягнений отець Микола, не стала для них перепоною. Вони силою завели їх до найближчого лісу, який здавна називають Бірком. Там їх обох жорстоко замордували... 

З глибоким сумом односельці сприйняли звістку про мученицьку смерть свого односельця та духовного отця. Їх понівечені,  скатовані тіла поховані на парафіяльному цвинтарі Страдецької гори.

У часі свого історичного візиту в Україну Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив отця Миколу Конрада і дяка Володимира Прийму разом із 25 іншими блаженними мучениками Хри­стової Церкви. Отець Микола Конрад вважається духовним опікуном студентської молоді, а дяк Володимир Прийма – мирян.

Цього року 26 червня, у день мученицької смерті блаженних і напередодні Дня пам’яті блаженних новомучеників УГКЦ, який відзначаємо 27 червня, Львівська мит­рополія запрошує вірних на велику митрополичу прощу.

Проща мирян

Сьогодні Церква в особливий спосіб говорить про роль мирян, тож недарма  2012-й проголошений Роком мирян. Про це розповів на брифінгу  капелан Львівської міськради отець Павло Дроздяк. 

“У нашій Українській греко-католицькій церкві маємо таку особливу ласку і благодать мирянського свідчення, яке дає їй велику потугу до подальшого розвит­ку і вдосконалення мирянського активного руху. Тож невипадково 26 червня цього року відбудеться велика митрополича проща Львівської митрополії до відпустового місця у Страдчі. В цьому селі зберігаються дві наші святині – мощі блаженних отця-доктора Миколая Конрада і дяка Володимира Прийми, які 26 червня загинули мученицькою смертю, виконуючи своє безпосереднє служіння Христу. Тому власне в цей день організовуємо таку велику прощу”, – зазначив він. Цінністю та унікальністю цієї прощі є те, що вперше буде виставлено для молитовного почитання мощі блаженного мирянина Володимира Прийми. 

У церкві встановлять керамічний саркофаг розміром 2 на 1 метр, в якому зберігатимуться останки блаженного  Володимира Прийми, ексгумовані минулого року. Вір­ні матимуть змогу торкнутися тімені блаженного. Надалі мощі будуть постійно доступні в цьому храмі, поки не зведуть нову велику церкву на честь мучеників, які прийняли смерть у Страдчі. Про це розповів адміністратор храму, що в селі Страдч, отець Іван Колтун.

“Блаженний Володимир Прийма вважається покровителем мирян, адже з мільйонів мучеників багатостраждальної України наразі лише він проголошений блаженним і є уособленням тих невинно вбитих за Христа”, – зазначив він.

“Мені дуже імпонує, що блаженними були проголошені різні категорії людей у Церкві – не тільки священнослужителі, єпископи, монахи і монахині, а й миряни, – каже отець Андрій Михалейко, директор Інституту історії церкви УКУ. – Є серед них, зокрема, і блаженний Володимир Прийма, який був дяком і повертався зі священиком від важкохворої. Їх убили по дорозі. Часто ми думаємо про святих, що вони ціле життя, кожен день звершували великі духовні подвиги. Насправді достатньо одної миті, коли людина в якийсь один момент, дуже вирішальний у своєму житті, каже, що Бог для неї важливіший за все інше. Це і є справжня святість, коли людина готова в таких критичних моментах і в цілому своєму житті намагатися ставити Бога на перше місце”. 

ДО ТЕМИ

Аби навернути вірних до здорового способу життя, у Страдчі запровадили “Золоту книгу тверезості”. Вірні можуть скласти присягу – відмовитися від алкоголю в наміренні зцілення від залежності своїх рідних чи близьких. Крім того, прочани жертвують свої молитви і обмеження за близьких, котрі страждають через залежність від наркотиків, куріння, гральних автоматів, азартних ігор. Так, минулого року присягу відречення склали понад 2 тисячі людей.