“Пошта” з’ясовувала, чи відповідає своїй назві нещодавно відкритий ресторан “Нобіліс”, що з латинської означає “благородний”

Кожного, хто проходить вулицею Фредра, безперечно заінтригує показна будівля готелю “Нобіліс”, що відкрився тут наприкінці минулого року. Особливо впадає в око розписаний вручну фасад, унікальний рухомий годинник, зразки авторського ковальства та лиття.

Ще у лютому з’явилися повідомлення, що саме у “Нобілісі” проживатиме одна із команд напередодні та у дні матчів. Однак, як стало відомо пізніше, жодна з команд не виявила бажання проживати у Львові. Тож, як зазначено у повідомленнях, тут зупиняться представники спонсорів чемпіонату, офіційні особи чи VIP-туристи. 

Тож “Пошта” вирішила з’ясувати, чим і як частуватимуть гостей міста у ресторані цього готелю. 

Кожен, хто хоч би раз займався ремонтом, навіть у себе на кухні, знає наскільки затратною є ця справа, майже непомітні дрібниці, влітають у серйозну копійчину. Тож навіть уявити собі важко у скільки обійшлася уся ця розкіш, яка просто збиває з ніг, кожного, хто переступає поріг цього закладу: мармурові сходи, вишукані люстри, ліпнина, ексклюзивні меблі, зі смаком підібрані гардини та гобелени. Прекрасні білі лляні скатертини на столах, зручні крісла, спокусливі диванчики – все це не промовляє, а кричить про розкіш. І чомусь від того стає незатишно, чомусь з’являється відчуття, що мене хочуть обдурити, що це все показуха, “понти”, адже весь цей шик чомусь надто нагадує “прикид” нуворишів, які якнайшвидше і найголосніше прагнуть показати всім своє “благородство”.

Особливо гостро це відчуваєш, після того, як у чоловічому туалеті (де все знову ж таки має на меті вразити розкішшю) немає… мила, щоб помити руки, а у жіночому воно є лише біля однієї рукомийниці. 

Меню вражає насамперед своїми цінами. Так, салат тут обійдеться у 35-50 грн, хоча за бажанням можна скуштувати і вдвічі-тричі дорожчий. Перша страва обійдеться у середньому 50-65 грн, а от вишукана рибна юшка коштуватиме півтори сотні. Суп-пюре із білих грибів справді видався чудовим і за смаком, і за подачею.

Смачний свіжий хліб власної випічки тут принесуть навіть, якщо ви не замовляли. Як і масло. А от його краще б не приносили – воно виявилося старим, прогірклим, з неприємним запахом.

Порція вареників обійдеться у близько півсотні гривень, деруни – 35 грн. А от друга страва потягне на сотню, хоча за каре новозеландського теляти в горіховій паніровці доведеться викласти три з половиною сотні гривень. Оскільки, щоб відрізнити м’ясо новозеландського теляти від, скажімо, миклашівського чи куликівського, потрібні, напевно, особливі здібності, то ми зупинили свій вибір на ближчій для нашого смаку та розуміння свинині з української сторінки. 

Свинний рулет із шпинатом і в’яленими помідорами та картопляним пюре виглядав цілком презентабельно. На м’ясо нарікати гріхом, а от картопляне пюре, яке було ніяк не свіжоприготовлене, а розігріте, дуже зіпсувало перше позитивне враження про страву. Тих 20 з лишком хвилин, які довелося чекати страву, вистачало, щоб приготувати пюре. У закладах такого класу, а “Нобіліс” позиціонує себе як п’ятизірковий, подавати розігріті страви, неприпустимо, щонайменше це неповага до клієнтів. Та й шпинат, що у рулеті, слід було спочатку очистити від стебел і загортати в м’ясо лише його листки.

До смажених із часниковим соусом свинних реберець також подали розігріту(!), але вже у фритюрі, попередньо зварену картоплю, хоча у меню зазначено, що картопля смажена. Можна б у цей час вже і молоду картоплю запропонувати. Та й назагал дієтологи проти такого поєднання. 

До жирної смаженої їжі більше пасують легші овочі, краще не смажені, добре, якщо вони з кислинкою. Класичне ж поєднання свинних реберець із квашеною капустою допомагає травній системі справитися із важкою їжею. Самі ж реберця – страва на поціновувавача, до неї слід мати здоровий шлунок – вдалися смачно, хоча один шматочок (напевне для ваги) являв собою трішки вкриту м’ясом кістку. 

Наскільки легко дуже добру річ зіпсувати дрібничкою засвідчив і десерт крем-брюле: ніжний крем, хрумка карамель, запашна полуниця, смачне морозиво, а от тісто для декору мало присмак і запах все того ж старого прогірклого масла… 

Вражає також своєю розкішшю вишуканий дорогий посуд, однак відчуття пустушки повертається, коли приносять масляничку вже іншої фірми виробника, а серветницю ще іншої. А от про зубочистки у цьому закладі не подумали, може на них грошей забракло.

Здивувало також, що в ресторан багаторазово заходили сторонні люди, по-дружньому розмовляли з персоналом, а точніше теревенили, як і сам персонал між собою, видавалося, що обговорюють нас, оскільки за три години посиденьок ми були єдиними клієнтами. Було також, що весь персонал ховався у службових приміщеннях, а у залі не було нікого. Склалося враження, що обслузі до нас байдуже: ну прийшли собі якісь…

Здається маленькі дрібнички, але саме вони, як не дивно, формують ставлення до закладу. Адже благородство – це не багатство, не розкіш. Це порода, вроджена інтелігентність, і впізнають її саме за дрібницями.

Звичайно, Львів потребує хороших готелів високого класу, але чи може у нас така дороговизна окупитися, адже заможні люди насамперед цінують якість, а не мішуру, хай навіть дорогу.

Як кажуть, зустрічають за одягом, а проводжають за чимось більшим. До речі, про проводи, виходячи з будівлі готелю довелося самим відкривати важезні двері, бо швейцар зазівався на перехожих…

Щоб поїсти тут, чек на двох обійдеться від 350 грн.

Рахунки репортерів оплачує редакція