Доктор біблійного богослов’я о. Юрій Щурко про Страшний суд, воскресіння мертвих, “життя будучого віку” і про те, хто спасеться і яка перспектива для людей різних віросповідань  

(Закінчення. Початок у попередньому числі “Пошти”)

Людей завжди цікавило, що ж буде наприкінці, чим завершиться історія людства. Фільми на апокаліптичну тематику малюють нам жахливі картини знищення світу чи то від екологічних лих чи то як наслідок глобальних космічних подій. Для багатьох 2012–ий – рік непевності, адже багато хто справді перейнявся кінцем світу, обіцяним календарем майя наприкінці грудня.

Християни ж події кінця світу пов’язують з другим приходом Христа, який станеться несподівано, прийде, “як злодій уночі”. Однак, за словами о. Юрія Щурка, віруючі не мають потреби знати про час приходу, вони завжди мають бути готові зустріти свого Спасителя, а тому мають жити у святості і любові. 

Перші християни з нетерпінням очікували другого приходу – парусії, і дуже хвилювалися, що не доживуть до цієї події. Сьогодні ж навпаки люди бояться дожити до неї, бо не знають Бога, мають викривлене про Нього уявлення. Бог має намір не знищити цей світ, який є Його творінням, а все створене Ним є добре, а переобразити у “нове небо і нову землю”, звільнити від зла. Саме зло, а не світ чи людина  постануть перед судом у часі другого приходу, в часі того, що ми зазвичай називаємо “Страшним судом”. 

Для кого цей суд буде страшним, чи потрібно його боятися, що станеться з людиною після її земного життя “Пошта” продовжує розмову із доктором біблійного богослов’я, керівником духовно-пасторального відділу УКУ о. Юрієм Щурком.

Чи страшний Страшний суд

– У нашій уяві Страшний суд постає у  не надто оптимістичних образах, вже сама назва є промовистою. Чи насправді це так страшно? 

– Маємо розуміти, що зазвичай, коли говоримо про Бога, наша мова є дуже обмеженою. Як каже блаженний Августин, ми говоримо задля того, аби не мовчати. Ми не здатні уявити Бога у всій Його величі, тому у нашій свідомості маємо дуже багато антропоморфізмів про Нього, ми наділяємо Його людськими рисами, як от що Бог гнівається, що може судити про когось чи про щось, як людина. Коли ж ми подивимося на ціле Писання і спробуємо зробити з нього якийсь загальний висновок, то побачимо, що Бог є цілковита Любов. І тому треба дуже обережно вживати цей термін “Страшний суд”, бо він має більше педагогічний характер. Бог притягує нас до себе, як кажуть пророки, “поворозами любові”, а не страхом. І Христос на хресті розкладає свої руки, щоби обійняти нас і показати як Він нас любить.  Як каже євангеліст Йоан,  полюбивши своїх, полюбив їх до кінця. Тобто Він не притягав нас силою, Він просто задля нас став безсилим, задля життя світу віддав своє життя. Задля нас став безпомічним, слабким і зійшов до гробу, щоб ми відчули те, що радісно співаємо на Різдво і Богоявління – “З нами Бог”, і що ми маємо надію на спасіння. 

– Для кого буде суд?

– Коли говоримо про Суд Божий, кажемо, що Бог завжди любить людину, навіть ту людину, яка впадає в гріх. Тому суд буде на всяке беззаконня, суд буде на всіх тих, хто протиставляється Божому плану і Божій гармонії. Засуджені ж будуть ті, хто визнає цей Божий задум, Його порядок і гармонію, але свідомо не хоче до нього належати, противиться тому, що Бог задумав. Це те, що Біблія називає гріхом проти Святого Духа.

– Хто буде виправданий на суді?

– Той, хто хоче жити справді щасливим життям, отримає його. Бо Ісус каже в Євангелії: “Той, хто до мене приходить, я його не відкину”. Розбійникові на хресті вистачало слів: “Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у Царстві своїм”, щоб почути у відповідь: “Сьогодні будеш зі мною в раю”. Це для нас має бути критерієм, що один порух нашого серця, одне наше бажання бути добрими щодо інших, бажати добра собі, вже заслуговує на виправдання. Як каже один з пророків, Бог бачить наш найменший крок. Він, як милосердний батько, що виглядає свого блудного сина: ще коли син був далеко, батько вибіг йому назустріч (Лк. 15). Тому Бог по-батьківськи вдивляється у наше серце і приходить на цей суд, щоби засудити все, що мучить нас, але не саму людину. 

– Чи кожна людина має надію на спасіння?

– Кожна, бо тільки задля того, як читаємо в ап. Павла,  Бог приготував для нас щасливе життя ще перед заснуванням світу. Ми є сотворені, щоб бути святими і непорочними, і жити в любові. Ми є сотворені на життя вічне, а не на суд чи осудження. Уся Біблія говорить про те, як сильно Бог нас любить і бажає обдарувати своїм життям. Після гріхопадіння людини, коли ми найбільше Його образили, Бог приходить і насамперед проклинає змія, землю, на людину теж падає тяжкий тягар. Але Бог відразу обіцяє людині спасіння: “Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися увіп’ястися йому в п’яту” (Бут. З, 15). І це потомство жінки – Христос, тому цей текст книги Буття ми називаємо Протоєвангелієм. 

Яке воно “життя будучого віку”?

– У “Вірую” молимось: “Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку”, кожен з нас уявляє це по-своєму. Як має представляти це християнин?

– Якщо говорити біблійною мовою, саме поняття віри – це  абсолютно беззастережна довіра до особи, про яку апостол Павло каже: “Полюбив нас і видав себе за нас”. Воскресіння мертвих є те, що в богослов’ї називаємо “життя після життя після смерті”.  Ми живемо, а тоді помираємо – це проміжний стан, ми не йдемо просто на небо, і вже там будемо щасливі. Ми кажемо, що тоді ми вже є з Богом, але людина не є дух у плоті, людина – це одуховлене тіло, тому Христос воскрес у тілі, тому і ми очікуємо воскресіння мертвих. Тобто ми очікуємо, що після нашого земного життя, а потім життя після смерті, настане воскресіння – третій етап. Що воно таке – ми не можемо собі до кінця уявити. Бо це щось грандіозне. У першому Посланні до коринтян ап. Павло каже, що це те, “що око не бачило, вухо не чуло, на думку людині не спадало”. У своїх розповідях про воскресіння Ісуса Христа євангелисти губляться в словах, особливо в портретних описах, вони не можуть зобразити цю реальність. З одного боку, Христос каже: “Подивіться, дух костей і тіла не має, а, як бачите, я маю”. З іншого, Він проходить крізь стіни. Апостоли, які добре Його знали до розп’яття, не можуть тепер Його впізнати, ані Марія Магдалина, бо думає, що це садівник, ані учні, що йдуть до Емаусу... Є певна тональність цих творів, котра показує, що це є щось грандіозне, задля чого існує весь Божий план спасіння, яке Він здійснює в історії. Але це те, що не піддається опису в нашій реальності. Тому ніколи Біблія не змальовує цього, а передає символами, які можуть бути для нас зрозумілими – говорить про “нове небо і нову землю”, це буде “місце, де не буде плачу”, де Бог “утре кожну сльозу”, де Він буде “світлом для свого народу”… 

– Чи варто розуміти такі описи буквально, що, наприклад, все буде із золота?

– Звичайно вираз, що все буде із золота, слід розуміти не у буквальному значенні, він є асоціацією чогось найдорожчого, що може уявити людина. Поза тим, символізмом маємо розуміти, що ці поняття переходять межі людського усвідомлення. Це є настільки важливим, що Бог вирішив стати одним із нас, щоб ми цього не втратили. Тому не треба думати про те, що є поза всяким нашим розумінням. Ми просимо для себе щастя, здоров’я для наших дітей, а ап. Павло, який особисто і дуже глибоко пережив зустріч з Ісусом, у Посланні до коринтян каже, що був піднятий до неба і чув слова несказанні, які не можна вимовити, каже, що цей Бог, несказанні слова якого він чув, може більше, ніж ми просимо і розуміємо. Це є щось, що не піддається жодним людським описам, бо всяке людське слово є замалим. 

Для Бога дорогі всі люди

– Християнство велика релігія, але у світі багато людей мають свої вірування. Яке майбутнє приготував Бог для них? 

– Євангеліє і весь Новий Завіт каже, що Бог хоче, аби всі спаслися і прийшли до пізнання правди. Сам Ісус каже: “Я прийшов, щоб ви мали життя і мали його по достатком”, а  Євангеліє від Луки повідомляє, що коли ангели звістують пастушкам про народження Спасителя, кажуть: “Сьогодні вам народився спаситель”. Матей закінчує своє Євангеліє настановою Ісуса, щоби учні йшли і проголошували Добру новину аж до всіх кінців землі, щоби всі стали причасними життя Пресвятої Тройці. 

– Як це бачать найбільші релігії?

– Парадоксальним чином три великі світові релігії чекають одну і ту саму особу – євреї чекають першого приходу Ісуса, християни всіх віровизнань – другого, так званої парусії, а у священній книзі мусульман – Корані – записано, що про кінець світу звістить Христос, син Марії. Попри те, що між нами, послідовниками трьох найбільших монотеїстичних релігій, є непорозуміння лише в історичній перспективі, есхатологічна перспектива у всіх фокусується на одній особі – Ісусі Христі. 

– А ті люди, які ніколи не чули про Христа, ані про єдиного Бога, чого їм чекати?

– Щодо інших релігій, у ХХ ст. Карл Раннер – богослов, єзуїт – сказав, що ми, християни, маємо ввести такий термін “анонімні християни”. Тобто ті люди, які живуть євангельським духом, ніколи не чувши про Христа, не будучи формально християнами і ніколи не читаючи Євангелія, живуть відповідно до свого сумління, то вони також є християнами. Бо євангеліст Йоан виразно вказує, що Дух діє, де хоче. Це означає, що Бог, який хоче, щоб всі спаслися, прийшли до пізнання правди, який хоче втерти кожну сльозу, бути всім і у всьому, це Бог для якого дорогі всі люди, це Бог, який жодну людину, яка зберегла у собі хоч трохи того образу Божого, не відкине нікого. Бог дивиться поза межі наших конфесійних поділів, наших релігійних приналежностей, бо є один Бог і для нього важливо не те, до якої релігії людина належить, а чи вона має зв’язок з Ним, чи вміє розпізнати Його знаки у світі, чи усвідомлює, що вона не є куснем м’яса, але також має більше начало, яке це м’ясо перетворює на щось, що є надзвичайним плодом Божої любові. Біблія показує вже через пророків цей універсалізм, Бог переходить поза межі Ізраїлю. Перший пророк Амос, який говорить по День Господній і про суд в 9 гл. каже, що сини кушіїв є такі самі діти для Бога, як і ізраїльтяни, що для останніх було дуже складно чути. Він говорить, що інші народи, яких ми навіть собі не уявляємо, мають у своїй історії дивні шляхи Божого провидіння. Для Бога кожен найдорожчий, Бог не є людина, він не дивиться нашими обмеженими очима. Сотворивши Адама він сотворив все людство і так само в новому Адамі Ісусі все людство може бути новим творінням і для того ми маємо таку довшу есхатологічну перспективу, щоби всі могли увійти, а навіть якщо не увійдуть – Господь має свої плани, бо Дух діє, де хоче.