Продовжуємо друкувати спогади К.Студинського

Раз відмовив о. Вацка фреквенції питомцеві другого року Григорієві Прихіткові (в р. 1886). Через те мусив він йти на "зелену пашу", чи, як загально говорили, на "Gruenes". Кожний рік мав свого педеля, відзначаючого учня, що був посередником між питомцями і ректоратом та професорами. На четвертому році іменував ректор одного з питомців дуктором [староста групи]. Хоть Крихітко просив педелів і дуктора, щоб за ним вставилися в о. Вацки, вони не хотіли піднятися цієї услуги. Тому рішив виручити їх питомець першого року, кандидат на "турбатора" Антін Михалевич. Пішов він разом з Прихітком до мешкання о. Вацки. Під дверима вив'язалася інтересна розмова.

Михалевич застукав до дверей, а за хвилину роздався з кімнати голос о. Вацки:

- Хто там?

- Я! - відповів Михалевич.

- Що за я?

- Я!

- Дурень! - крикнув о. Вацка.

- А що, не казав тобі, що отець Мазуркевич гречніший? - говорив на весь голос Михалевич до Прихітка.

- Брешеш! - крикнув о. Вацка і з лоскотом отворив двері.

 - Чого хочете?

- А правда, що отець Мазуркевич просив нас до покою, а не приймав біля дверей, - передражнював Михалевич о. Вацку.

- Йди сюди! - кричав о. Вацка і впустив обох питомців до кімнати. - Чого хочете?

- Бачиш, Мазуркевич запросив нас сісти. Мазуркевич гречніший! - доповідав Михалевич.

- Сідайте! - лютував о. Вацка, бо йому питомці перервали мікроскопічну роботу над мотилями.

- Прошу отця декана увзягляднити прохачів, вибачити бідному Прихітці той раз і написати в індексі: diligentissime.

- Не можу! - кликнув подразнений о. Вацка.

- А бачиш, що Мазуркевич ліпший. Він пішов нам назустріч, а отець декан - ні!

- Покажіть свій індекс!

Прихітко подав індекс, а коли о. Вацка побачив, що о. Мазуркевич вписав ноту "diligentissime", взяв за перо і дав таку саму ноту. Глянув опісля на Михалевича і спитався:

- Що Ви за один?

- Дуктор з четвертого року...

- Не пригадую собі пана...

Питомці попрощалися з о. Вацкою і, врадувані, вийшли з кімнати. Щойно у найближчому році побачив о. Вацка Михалевича на своїй годині і кликнув до нього:

- Такий з пана дуктор з кінським писком...

Михалевич мав дійсно подовгасте лице... Коли, одначе, він загрозив жалобою до "уряду цлового", о. Вацка втихомирив його обітницею доброї ноти.

З того часу були обидва приятелями. Михалевич визначався як "турбатор", але дотепи на загал рідко коли були нові. Їх з певними змінами повторювано та перемелювано щороку на різні способи, докиль обох професорів одночасно не спенсіоновано.

Найбільше жалували питомці за Вацкою, що, попри свої  чудацтва, радше заслуговував на пошану, чим на глузування. При іспиті ставав о. Вацка біля питомця і слухав уважно його відповідей та не дозволяв на всякі приповідання. Одні "турбатори" мали право заглядати до скриптів при іспиті. Щоб, одначе, не перепасти, також "турбатор" мусів бути хоч трохи приготованим з предмету.

Безпосередньою причиною спенсіонування обох професорів були необережні слова о. Вацки про єпископа Пузину, що був тоді ректором латинської духовної семінарії, а з часом став краківським єпископом і кардиналом. Єп. Пузина був спершу австрійським службовиком і щойно з часом перейшов на богослов'я. Був звичай, що при іспитах питомців засідали по одному крилошани латинського і нашого клиру. Вони прислухувалися відповідям питомців свого обряду і могли мати вплив на класифікацію.

Раз прийшов на іспит з догматики єп. Пузина, чого раніше ніколи не бувало. Його поява на іспиті наполохала більше о. Мазуркевича, як питомців, що привикли були до свого ректора у щоденному житті. Приява єпископа при іспиті викликала була між нашими питомцями сенсацію. Один із "турбаторів" запитав о. Вацку, чому єпископ не прийде на його іспит, а він відповів:

- Завалив раз був єпископа Пузину на екзамені Мазуркевич, а той йому зараз хоче дати відчути, що вищий від нього...

Хоть о. Вацка сказав ті слова по іспиті тільки у прияві кількох наших питомців, вони рознеслися по місті та дійшли до ушей єп. Пузини. Спенсіоновано о. Вацку 1890 р. рішенням міністра освіти з дня 10.IV, а те саме зроблено для товариства з др. Мазуркевичем.

Нещастям о. Вацки було те, що не вмів закрити перед молоддю своїх слабих сторін, свого чудацтва. Спеціально до українських питомців відносився він жичливо, бо кожний з них від 1858 р. аж до воєнних часів мав скінчену ґімназію та іспит зрілості, чим не могла почванитися латинська духовна семінарія, де для браку духовенства принимано кандидатів без покінченої ґімназії. Так само жичливо відносився він до українського духовенства, бо бачив у ньому не в порівнянні кращий та інтелігентніший матеріал.

Після спенсіонування жив ще довший час на самоті у Львові та умер в нашому Страсному тижні в 1909 р. на 78 році життя, через що українці не змогли йому віддати останньої прислуги.

Др. Мазуркевич умер у Львові 21.IV.1895 р. на 68 році життя. Замкнулася карта життя двох чудаків, що не терпіли себе взаємно та немало причинилися своїм чудацтвом до розладу в духовній семінарії. Якби не залізна рука о. ректора Олександра Бачинського, то ледве чи вдалося би цей розлад стримати.

Кирило Студинський.

Закінчення 
наступної суботи