Натомість, моє та старші покоління створювали своє уявлення про неї з тих “пазлів”, якими ставали для нас твори художньої літератури. Крім історичних фактів, вони передавали дух епохи, розповідали про тогочасне життя у різних його проявах, клопоти та звичаї людей. 

Особливо ми захоплювалися творами, які розповідали про історію, до якої і нині можна доторкнутися у прямому розумінні цього слова, історію, що творилася у тих місцях, де проходимо чи не щодня. 

Одним із таких творів, безперечно, був і залишається “Манускрипт з вул. Руської” Романа Іваничука, в якому автор на підставі архівних та інших джерел відтворює начебто знайдений у старій пивниці рукопис Лисого Мацька, власника винарні.

На початку березня саме у цих описаних у книзі пивницях будинку за номером 4 на вул. Руській відкрилася ресторація “Манускрипт на Руській”. Однак, щоб потрапити до цього закладу, треба знати, що і де шукаєш, бо жодної вивіски наразі нема, та й за майже місяць роботи закладу ніхто не знайшов можливості освітити прохід-галерею, тож ходити туди краще компанією. Та й на зрадливу сходинку в темряві слід вважати…

Пройшовши темною галереєю, бачимо зліва великі скляні двері, за якими і є ресторація. За першим невеличким залом – круті сходи вниз, де є ще два зали – жовтий і червоний. Уже на сходах – великий банер із правилами елегантної поведінки у закладі, на якому, між іншим, зазначено, що, спускаючись сходами з дамою, треба йти попереду неї, щоб не наступати на її сукню та не поставити даму в незручне становище.

Усе ж тим, хто любить історію, а особливо зачитується Іваничуковим твором, не варто чекати від закладу надто багато – якогось особливого пієтету до історії тут нема ані в інтер’єрі, ані в меню. Від давнини тут залишилися хіба мури, вкриті фарбою, кілька пляшок невідомого походження, ще деякі елементи декору. 

Усе інше – сучасне: доволі зручні диванчики та крісла, світильники з фантазійними абажурами, столики зі стільницями з чорного скла. До речі, скатертина зайвою ніколи не буває або хоч серветка під тарілку: під кінець посиденьок почуваєш себе дуже незручно – навіть при великій охайності на столі багато плям. 

У меню також переважають сучасні тенденції. Хоча фірмовими стравами та справді вигідною фішкою закладу могли б стати наїдки, що їх впродовж століть готували і подавали на вул. Руській та інших довколишніх, де жили представники різних національностей: вірмени, італійці, венеційці, поляки, євреї... Про них багато згадує письменник у своїй книзі, що її офіціант приносить, поки чекаємо замовлення (у жовтому залі є невелика книжкова поличка з творами Романа Івановича та іншими виданнями на тему історії та культури). 

У меню зазначено тільки дві фірмові страви – “Закуска від Лисого Мацька” та “Під бочку пива”, далі є ще салат “Манускрипт”, серед інгредієнтів якого: стебла селери, смажена курка, бекон, каперсовий соус. Українські страви: вареники, деруни, банош – тут можна знайти лише у розділі “А ще на всі смаки”.

Як не дивно, але в час Великого посту серед перших страв не знайшлося жодної пісної, хоч на загал готують тут доволі смачно. Сирні кульки, нанизані на шпажки (всередині з фісташками), і деруни зі сметаною довго чекати не довелося, та й смакують вони із задоволенням. Потішать гурманів і рибні страви, особливо хороша тут форель: як з родзинками у білому вині, так і запечена з овочами. Маленьке зауваження – перед готуванням риби очі все ж слід виймати.

А от із десертом нам не пощастило. За рекомендацією офіціанта, вирішили спробувати яблучний струдель зі свіжими ягодами та кулькою морозива. Здивувало, що “подолати” його ножем виявилося не просто. Тверде тісто списали на особливості рецептури – може, комусь і таке подобається, однак загадка розв’язалася дуже просто – струдель добряче перетримали у мікрохвильовій пічці, всередині виявилася вуглина завбільшки зі сливу. Сподіваюся, ми були останніми клієнтами, кому підсунули таке “фе”, бо на запитання: “Що це таке?”, офіціант дуже знітився, почервонів і… втік. 

P. S. Чек на двох (включно із зіпсутим десертом) обійшовся у 250 грн.