Але нас вперто переконують у протилежному

Щороку 29 вересня у теле- і радіоновинах стверджують, що саме цього дня у 1866-му народився "перший Президент" України.

А він і сам про це
не знав...

Як можна сподіватися від громадян України поваги до влади, якщо навіть наші високопосадовці не знають, хто обій­мав найвищу посаду в їхній державі?.. Адже, наприклад,
2 березня 2007 року електронне видання "Українська правда" повідомило про те, як під час церемонії відкриття нового приміщення українcь­ко-грузинської школи №41 імені Михайла  Грушевського у Тбілісі Президент Віктор Ющенко "нагадав, що перший Президент України Михайло Грушевський навчався в грузинській школі".

Отже, ніхто з радників Віктора Ющенка так і не переповів йому тих свідчень щодо "президентства" Грушевського, які залишив його соратник - глава найпершого українського уряду Володимир Винниченко: "Ні одна Конституція Української Революції, ні Цент­ральної Ради, ні Трудового Конгресу не мають у собі такого інституту ні такої назви. Іноді голову Центральної Ради Михайла Грушевського звали президентом, але ця назва була не офіційна".

Доктор історичних наук Руслан Пиріг також запевняв у передмові до публікації "Приземлення" Михайла Грушевського" в "Урядовому кур'єрі" від 29 вересня 2006 р., що "протоколи засідань Центральної Ради, матеріали преси, мемуари сучасників свідчили, що
М. Грушевський не був Президентом УНР, оскільки ця парламентська республіка не мала такого інституту".

Натомість в електронній енциклопедії "Вікіпедія" читаємо, що "Грушевський після своєї емі­грації з України послуговувався візитною карткою, де французькою мовою було на­друковано "President du Parla­ment  D'Ukraine" (Президент пар­ламенту України). А під своїми публікаціями підписувався як "бувший презідент Української Центральної Ра­ди". Якщо ж Грушевському так подобалося слово "президент", що він перекладав ним посаду "голова Центральної Ради", то  чи цурався б Михайло Сергі­йо­­вич посади "Президент України" у разі, коли б обіймав її?..

І все ж, наприклад, на сайті Міністерства зовнішніх справ України читач знайде за електронною адресою: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/276.htm інформацію про те, що "29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Укра­їнської Народної Республіки".

"Опора на традицію"

Однак дослідник Павло Усенко встановив, що того дня так звана Мала рада (президія Центральної Ради), затверджуючи проект "Статуту про державний устрій, права і вольності УНР", схвалила пропозицію зовсім не про Президента УНР, а про "Голову Всенародних зборів, як їх представник  іменем Республіки сповняє всі чинності з представництвом Республіки".

Але про те, що Грушевський був Президентом УНР, можна прочитати і на меморіальних дошках, встановлених у Києві, Холмі, Відні, Празі, Тбілісі та Казані, і в шкільних підручниках історії...

Доходить і до курйозів, про один із яких розповів у публікації "Михайло Грушевський і Україна: шана і зневага" (http://maidan.org.ua/static/mai/1121093826.html) директор Між­народного фонду М. Грушевського, професор Леонід Решодько: "Коли 10 січня, на день народження Кравчука (Президента України у 1991 - 1994 рр. - І. Г.) йому вручили бронзову Почесну медаль із зображенням Грушевського та написом "Перший Президент України. Обраний Центральною Радою 29 квітня 1918 р.", то Кравчук недобре посміхнувся і заявив: "Я розумію, що Грушевський перший Президент, але ж і я не другий". Тоді медаль доробили і вигравіювали зображення Кравчука з іншого боку з написом "Перший Пре­зидент України. Всенародно обраний 1 грудня 1991 р." З одного боку залишився Грушевський, з іншого - з'явився Кравчук, і обидва перші президенти".

Чому Л. Кравчук погодився на цей абсурд? Пояснення цьому - радше у згаданій публікації Р. Пирога: "...становлення в Україні інституту президентства вимагало опори на певну історичну традицію. Адже ні суто парламентська УНР, ні гетьманат П. Скоропадського не вписувалися в схему нової державної конструкції. Тому так легко була реанімована легенда еміграційного походження про М. Грушевського - Президента України".