Владімір Путін доволі прогнозовано повернувся у президентське крісло. Для нинішніх керівників України це швидше додасть ускладнень, аніж створить сприятливі умови. Особливо у тому випадку, якщо Путін вирішить втілювати обіцянки, щедро описані у семи передвиборних статтях.
Інформаційно-сирні війни та більш як річне затягування із укладанням нових газових контрактів виявляться лише підготовкою до нового формату відносин. Поміж тим третина українців вважає, що нове президентство Путіна радше позитивно вплине на двосторонні відносини, які останнім часом у нас вкотре погіршилися.
Згідно з лютневим дослідженням “R&B Group”, 41% українців вважає, що відносини між “братніми народами” напружені, натомість чверть респондентів кажуть, що вони добросусідські. Два роки тому оцінки були значно оптимістичнішими. Тоді був рекордно низький відсоток “негативістів” (лише 13% українців казали, що у нас погані відносини) та максимум оптимістів (58%!).
Щоправда, від часу обрання нового українського президента оцінки поволі зміщуються до більш негативних суджень. Кредит довіри до проросійського Януковича вичерпався, але, схоже, резерв передано у руки Путіну.
ДО ТЕМИ “Путін намагатиметься сформувати свій проект у Партії регіонів, таке собі південно-східне крило. Це будуть чисто “рускіє”, які орієнтуватимуться на Путіна, а не на Януковича, і які проживають у Харкові, Криму, Луганську та Донецьку. Вони визнаватимуть своїм лідером Путіна, а не Януковича, а це для останнього буде боляче”. Віктор Небоженко, політолог “Якщо Росія обрала Путіна, то ми маємо поважати вибір росіян. Тактичні кроки Путіна будуть спрямовані на те, щоб зміцнювати Росію, робити її великою, не роблячи її тоталітарною... Повірте, він цього не захоче, адже Путін – не дурна людина. До того ж у Росії народилася інтелігенція, яка йому цього просто не дозволить зробити”. Леонід Кравчук, президент України 1991 – 1994 рр. “Теза щодо трагедії розвалу СРСР в його політиці перетворюється на пошук способів зібрання земель колишніх республік Союзу. Якщо ж говорити про методи управління, то нічого кардинально нового Путін на посту президента не покаже. У цьому він не змінився… Але не від лідерів залежать проблеми у відносинах між Росією та Україною. Мова йде про різні моделі розвитку: Росія будує більш авторитарну модель із прицілом на створення Євразійської спільноти. Україна, незважаючи на погані тенденції, пов’язані із політикою влади, все-таки ближча до моделі Євросоюзу”. Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова “Путін увесь світ сприймає як кровного ворога, і Україна, на жаль, не виняток. Україна – ворог, Естонія – ворог, Грузія – ворог, Америка – ворог. Тому відносини будуть дуже не прості, буде маса конфліктів. Торгові війни, претензії з приводу демаркації кордонів... Янукович виявився явно проукраїнським президентом, це тепер очевидно всім: і прихильникам, і супротивникам Путіна. Тому він захищатиме свої інтереси. А Путін намагатиметься усіх вишикувати. Але в нього нічого не вийде”. Боріс Нємцов, російський опозиціонер “Уперше у своєму досвіді Путін матиме справу із зовнішнім світом, не будучи впевненим, що він має міцну політичну базу в себе вдома. Буде цікаво подивитися, як це вплине на його зовнішню політику. У минулому радянські та російські лідери для посилення внутрішньої підтримки вдавалися до образу ворога, і можна побачити прояви цього в кампанії Путіна. Але електорат, на який це розраховано, вже перебуває у таборі Путіна. Чи знайде цей прийом відгук у все більше незадоволеного міського середнього класу?” Стівен Пайфер, посол США в Україні 1997 – 2000 рр. “Я нічого нового від обрання Путіна президентом не очікую. Бо не змінилася сутність ані внутрішньої, ані зовнішньої політики. У відносинах з Україною буде продовжено лінію, аби максимально долучити її до інтеграційних процесів на території колишнього СРСР, буде продовжено лінію на блокування просування України до ЄС. Триватимуть сирні, карамельні і трубні війни, не кажучи вже про газові. Російська політика залишатиметься жорсткою, і вона має набір чітко сформульованих цілей та інструментів для досягнення цих цілей”. Володимир Огризко, міністр закордонних справ України 2007 – 2009 рр.
“У наших відносинах сенсацій не буде. Путін визначав і далі визначатиме зовнішню політику Росії. Нам потрібно готуватися до його жорсткого стилю, до спроб втягнути Україну в Євразійський союз. Росія наполягатиме на передачі української ГТС”. Володимир Фесенко, політолог За матеріалами: ВВС, Укрінформ, dt.ua, ForUm, ЛігаБізнесІнформ, galinfo |
І хоч чимало спостерігачів, зокрема від ОБСЄ, заявляє про порушення на дільницях під час недільних виборів, що, на їх думку, надало перевагу “одному із кандидатів”, Віктор Янукович та Микола Азаров ще в понеділок поспішили привітати Владіміра Владіміровіча із новим терміном.
На думку ж експертів, нова з’ява Путіна не полегшить життя ані українцям, ані політикам високого рангу.
“Що стосується України, то тут вже є дуже серйозний сигнал для теперішнього президента, який, швидше за все, не був улюбленцем Путіна і не був його головною надією в Україні. Попри те, що так дуже часто видавалося, зокрема і йому (Януковичу – “Пошта”) особисто”, – розповідає у розмові із “Поштою” культуролог, політолог Тарас Возняк.
На його думку, на Україну та її керівників чекають складні часи. “Чи є ресурси цьому опиратися? Без сумніву, є – це той ресурс, який називається український народ. Але до нього треба звернутися і з ним треба працювати. Якщо цього не зрозуміє теперішня влада, то вона залишиться сам на сам, з одного боку, із Путіним, а з іншого – зі своїми власними проблемами”, – продовжує Возняк.
Зовнішньополітичні пріоритети нового російського президента, які напряму зачеплять Україну, достатньо промовисто описано у статті “Росія і мінливий світ”. “Наші національні та міграційні проблеми пов’язані із розвалом СРСР, а, по суті, історично – великої Росії, що сформувалася у своїй основі ще у XVIII столітті”, – упевнений Путін.
Становлення національних держав після розпаду СРСР для нього є не більш як “затії із суверенітетами”. Відтак і зрозуміло, що ключовим у наступні роки стане створення альтернативного Європейському Союзу наднаціонального об’єднання, яке має стати “ефективною зв’язкою між Європою та динамічним Азійсько-Тихоокеанським регіоном”. Усе це схоже на передвиборну ідею Януковича, який переконував, що Україна має стати мостом між Європою та Азією.
Утім, самому Януковичу у пропонованій системі може бути некомфортно, головним чином через те, що Україні сусідський президент відводить ключову роль.
“Буде посилення тиску на Україну, пов’язане із намірами російського керівництва розмити або повністю ліквідувати незалежність України. Коли у Путіна нещодавно запитали, що він буде робити у сфері міжнародної політики, то він сказав, що пріоритетом стане СНД. Слід розуміти, що він неспроста не сказав про Митний союз, про ЄврАзЕс, а саме про СНД – тобто формат, який включає Україну”, – наголошує політолог Олександр Палій.
На його переконання, головне, що стримає українських посадовців від необдуманих кроків, є те, що сьогодні в Україні вони почуваються господарями, а ким будуть у системі Євразійського союзу – ще треба з’ясувати.
Поміж тим серед українців та росіян об’єднання двох країн не здобуло підтримки: згідно з дослідженням КМІСу та “Левада-центру”, у кожній країні є лише по 16% громадян, які вважають таке об’єднання бажаним. Більшість – за незалежне приязне існування. Хоча, як показує досвід мітингів на Болотній та Поклонній, громадян, які надають легітимність діям, можна відбирати.