Соломія Тимо, мистецтвознавець, керівник школи іконопису УКУ, про те, чому ми вшановуємо ікони та чи кожна ікона є чудотворною

Першу неділю Великого посту Східна церква святкує як неділю Торжества православ’я у пам’ять перемоги над єрессю іконоборства. У цей день Церква в особливий спосіб вшановує ікони як важливий аспект нашого спілкування з Богом. Про те, що таке ікона, її значення та місце у житті християнина, “Пошта” спілкується з мистецтвознавцем, керівником та викладачем іконописної школи УКУ “Радруж” Соломією Тимо.

– Соломіє, скажіть, будь ласка, що ж таке ікона, чим вона відрізняється від картини на релігійну тематику?

– Іконою прийнято називати візуальний образ Бога у церквах східної традиції, натомість у західній традиції маємо “образ на релігійну тематику”. Ці терміни є доволі умовними, бо в обох є образ Бога, але частинний. Бо жоден образ, навіть найкращий, не може охопити Первообразу.  Східна традиція робить більший акцент на божестві Ісуса Христа, а західна – на людськості. Звідси різниця концепційних підходів, філософії сприйняття світу і як наслідок – відмінність візуальна. 

Реалізм ікони

– Коли виникла традиція писати ікони?

– Традиція писати ікони постала в ІV ст., коли на нехристиянські культурно-релігійні традиції наклалися внутрішні потреби християн. Тому не можна сказати, що це було пристосування християнства до поганського середовища чи зовнішнє запозичення. Християнство відчуло внутрішню потребу візуального образу Бога і реалізувало її через доступні у той час виражальні засоби, техніки і матеріали. Слід також додати, що аж до початку західноєвропейського стилю готики у ХІІ ст. східне і західне релігійне мистецтво назагал було більш схоже, ніж відмінне.

–  Чому зображення на іконі виглядають не зовсім реалістично?

– Це також реалізм, лише символічний. Звичний для нас реалізм передбачає, що ми довіряємо своєму оку, яке має обмеження: якщо людина від нас далеко, вона буде меншою і навпаки. Бог завжди великий і завжди близько. І цю правдиву реальність ікона нам хоче передати. 

– Що потрібно, щоб написати добру ікону?

– Щоб вийшла добра ікона чи картина на релігійну тематику, потрібні дві речі, щоб автор був добрим митцем і щоб він глибоко переживав те, що він малює. Щоби  створення ікони не було зовнішньою річчю, способом заробляння на життя, а щоб він заглибився у духовні переживання, щоб те, що він хоче передати, його хвилювало, тоді це вражатиме і через століття.

– Що таке іконописний канон?

– Канон як правила написання ікон сформувався після іконоборства. Він мав на меті внести більшу осмисленість та впорядкованість у церковне мистецтво та вберегти від тих надмірностей і зловживань, які частково спричинилися до іконоборства. Одним із них було занадто буквальне сприйняття ікон, не як образу, а як самого Бога. Так, люди зішкрябували фарбу до чаші з причастям, брали ікони за хресних батьків тощо. Канон запровадив певну стандартизацію окремих елементів, дав відповіді на багато питань і розбіжностей. Але метою канону ніколи не було обмежити свободу іконописця, лише скерувати її у певне, випробуване горнилом часу і заборон русло.

– Якою має бути ікона – гарною чи правильною?

– Ікона має бути і гарною, і правильною. Якщо не буде гарною, то не буде вражати, вона не заохочуватиме до молитви, щобільше, буде говорити про Бога неправду, бо Бог є “найвища краса”. Однак ікона має правильно передавати ідентичність Богочоловіка, святих, духовну ієрархію. 

Що освячує ікону

– Прошу сказати, для чого на іконі є написи?

– Написи на іконі дуже важливі, без них ікона є неосвяченою. Молитви на посвячення ікони, чин її покроплення чи помазання миром з’явилися досить пізно, увійшли в широку практику у ХVІ ст., до того часу ікону освячувало надписання імені. Ікона освячується не покропленням водою, не молитвами, які читаються. Вона є свята, бо свята та особа, яка на ній зображена. І благодать, яку має ця особа, поширюється на все, що тієї особи стосується – мощі, особисті речі, зображення. Благодать зображеної особи освячує ікону, а надписання імені засвідчує стосунок до неї. Однак не можна це вводити в ранг фетишизму, наприклад, якщо ім’я стерте, пошкоджене, вважати, що ікона втрачає благодать. Але намалювати ікону і не підписати не личить. 

– Чому молимось перед іконами?

– За оцінкою психологів, 70 – 98 відсотків інформації людина сприймає через очі. Для нас дуже важливо, щоб ми могли бачити образ Бога. Ікона нам допомагає молитися, доповнює наш образ Бога, збагачує його. Добре намальована ікона, перед якою хочеться стишитися, помовчати і послухати Бога, переосмислити своє життя – це велика потуга, в якій співдіють Божа ласка та благодать і праця художника. В іконописі також діє “закон збереження енергій”: якщо автор вклав у своє творіння душу, глибоко переживав це, мав від Бога дар передати це в лініях, пропорціях і кольорах, то це не зникає, і через століття це можна відчути. 

– Чи можна сказати, що ікона – це посередник між Богом і людьми?

– Можна, але мені більше імпонує метафора, якою ікону називають “вікном у духовний світ”. Ікона розповідає нам про Бога дуже багато не тільки своєю символікою, а й своєю пластикою, пропорціями, колористикою, дає багато миру, радості, тепла, огортає нас Божою присутністю. Але маємо не залишатися на цьому етапі, а шукати живого Бога і його волі для нас. Адже образ Бога – це не є сам Бог, тож ікона не повинна стати ідолом.

– Які ікони називають чудотворними?

– Ті, які змінили чиєсь життя: хтось навернувся чи зцілився. Достатньо одного випадку, але зазвичай це повторюваний факт. 

– Чи кожна ікона може бути чудотворною?

– Кожна, залежно від нашої віри і Божої волі, бо не кожне прохання є задоволеним не тому навіть, що хтось недостойний чи погано просить, а тому, що Бог краще знає, чого нам потрібно.

– Як маємо вшановувати ікони?

– Ми поклоняємося Богові, а ікону почитаємо, вшановуємо, бо вона є Його образом. Почитання ікон прирівнюється до почитання хреста та Євангелія: їх ми цілуємо, кладемо поклони перед ними, кадимо, ставимо свічки, шанобливо ставимося до них, прикрашаємо квітами, рушниками, ставимо у відповідне для них місце. Важливо не піддавати їх нарузі, наприклад, не викидати у смітник, не ставити у невідповідне місце, репродукувати на пляшках з алкоголем, а навіть на речах ширвжитку, в газетах, які потім можуть по-різному використовувати у побутових цілях. 

Ікона у подарунок

– Чи можна подарувати ікону і як її вибрати?

– У християнстві я ціную особисті стосунки з Богом. Тому насамперед ікона має враховувати особу людини. Щоб цей образ не просто подобався, а рухав людину вперед, робив її кращою. Якщо вибираємо для когось, треба зважати, якою є та людина, що би її могло зрушити. Можна орієнтуватися і на зовнішні речі, наприклад, на її ім’я чи дату народження. Багато Богородичних ікон мають дні свого вшанування, ікони названі за місцем, де вони проявилися як чудотворні. Наприклад, Оксана народилася на 19 грудня – їй можна подарувати ікону Миколая чи Ксенії. Ці, здавалось би, зовнішні речі можуть мати певну символіку і впливати на наш внутрішній світ. 

– Вишиті чи різьблені, ікони з бісеру, наскільки вони є образом Бога?

– Вони є іконами, якщо людина намагалася передати образ Бога, вкладала у них свої пережиття Його. Це може бути репродукція у вишивці відомої ікони. Всі ці техніки не перешкоджають, щоб ікона була іконою. В догматі про іконопочитання, який прийняли на VІІ Вселенському соборі, йдеться, що можуть бути використані будь-які матеріали, що відповідають цілі. Цілі не відповідає поганий папір, який легко розповзається від води. 

– Що робити з іконами, які вже постарілися, на­друкованими в журналах, на старих календарях?

– Щоб уникнути наруги, найкраще зібрати такі речі та віддати вогню. Речі, які не горять, можна закопати. Багато давніх ікон збереглося саме тому, що хтось їх поклав під іншу ікону чи намалював поверх неї нову.

– Чи може ікона захищати?

– Захищати може, але не ікона, а Бог, який через неї являє свою благодать. Важливо, щоб була чистота помислу і правдива віра, що спасає Христос, щоб ікона не ставала оберегом у магічному сенсі слова, а була допомогою у нашому спілкуванні з Богом.