Часом нам здається, що ходимо по колу, що все йде, як звичайно: день за днем, ті самі свята щороку, ті самі проблеми. А може, це тому, що ми не змінюємося, що ми не стаємо кращими, не вдосконалюємося духовно. 

Духовне паломництво

От ми знову вступаємо у Великий піст. Час, що накладає на нас певні обмеження, вимагає від нас внести корективи у своє життя. Час духовного паломництва, відбудови себе. Адже Великий піст, чи, як ще його називають, Свята Чотиридесятниця, готує нас до “свята свят” і “торжества торжеств” Воскресіння Христового. 

Як розповів “Пошті” Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Української православної церкви Київського патріархату Димитрій (Рудюк), зв’язок Великого посту з Пасхою відкриває глибинний і сутнісний зміст нашої християнської віри й життя. Це зрозуміє кожен, хто хоча б раз у житті відчув радість пасхальної ночі. Але для того, щоб зрозуміти цю радість у Воскреслому Христі Спасителі, необхідний піст. “Чи можна достойно зустріти і пережити серцем це свято тому, хто не дотримувався посту? Ні, він відчує себе подібним до тієї людини, яка прийшла на бенкет не у весільній одежі. Той, хто змарнував час Великого посту, не провівши його належним чином, не постячись духовно й тілесно, ніколи не відчує глибинно цієї Пасхальної вічної радості”, – каже Владика. 

Уже п’ять тижнів Церква готує нас до цього важливого для нашого духовного життя часу. Від неділі Закхея, яка нагадує нам про потребу зміни життя, через євангельські притчі про митаря та фарисея, про блудного сина, які нагадують про покаяння та батьківську любов Бога до нас. У читанні про Страшний суд минулого тижня вона наголошує на нашому ставленні до ближнього. 

Цієї неділі, званої Сиропусною, на Божественній літургії почуємо заклик Христа відійти від буденності, накопичення і споживання. “Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мф. 6, 19-21).  

Неділя всепрощення

А ще цю неділю називають Прощеною. У читанні Євангелія чуємо слова Христа про необхідність прощати: “Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам”. Цього дня християни просять вибачення один в одного, а в храмах звершується спеціально укладений чин прощення.

Як розповідає Владика Димитрій, чин прощення – це стара благочестива традиція, яка з давніх-давен існує в Церкві, особливо вкорінена серед нашого народу. Однак про чин прощення не згадується у Постовій тріоді (особливій книзі постових богослужінь). Ця традиція сягає часів раннього палестинського чернецтва. У житії преподобної Марії Єгипетської, написаному святителем Софронієм Ієрусалимським (бл. 560-638), згадується, що на початку Великого посту монахи збирались у храмі і просили прощення в ігумена, а потім покидали монастир, віддаляючись у пустелю на весь час посту, і повертались тільки у Страсний тиждень.

Нерідко монахи з пустелі не поверталися, помираючи до Пасхи, тож прощення один одного мало особливий сенс перед відходом у вічність. Тому в храмах під час чину прощення разом з покаянними постовими пісне­співами співаються ще й пасхальні стихири, щоб їх могли востаннє почути ті, хто не доживе до цьогорічної Пасхи. Ці стихири є також нагадуванням, що кінець нашого подвигу все ж увінчається радістю Воскресіння Христового.

Як просити вибачення

“У храмі під час чину прощення священик виголошує такі слова: “Благословіть мене, отці святії і браття, і простіть мені грішному, чим згрішив у цей день і в усі дні життя мого словом, ділом, помислами і всіма моїми чуттями”. При цьому він творить земний поклін перед парафіянами, а вони відповідають: “Бог простить тебе, отче святий. Прости і нас грішних і благослови”. Потім парафіяни просять прощення один в одного словами: “Простіть мені” – і чують відповідь: “Бог простить і мене простіть”. Але найголовніше, щоб у цих словах не було формальності і не було пустого кидання цих слів на вітер. Великий піст починається саме цим актом любові, єдності і братерства”, – наголошує Владика Димитрій і запрошує всіх прийти у неділю ввечері до храму, бо саме тут можна по-справжньому відчути атмосферу взаємного прощення. 

Сьогодні ми багато чого робимо з мотивацією, що є така традиція, багато важливих речей перестали бути для нас духовною потребою. Важливо, щоб і Великий піст не був для нас просто традицією. “Усі ми в житті бажаємо мати щастя, успіх у повсякденній праці й ділах, але забуваємо, що з тягарем непрощенних один в одного образ і кривд ми цього не можемо досягти. Нам просто буде тяжко все це здобути. Просити прощення треба у всіх, навіть якщо ви і не почуєте у відповідь “Бог простить і мене простіть”. Хоча також і недоречно йти вулицями, викрикуючи до всіх “Прости, брате!” – у всьому потрібно не втрачати здорового глузду. Ваш покаяльний настрій і намір попросити прощення не повинен змінюватися від того, що ви не почули відповіді від ображеного на вас і не отримали взаємності”, – каже Владика Димитрій.