Серед великої кількості святих, пам’ять яких звершується впродовж року, Церква 12 лютого в особливий спосіб вшановує трьох святителів, трьох світочів Східної церкви – Василія Великого, Григорія Богослова й Івана Золотоустого. Як розповів “Пошті” викладач богослов’я УКУ Тарас Тимо, вони є ключовими у розвитку християнського передання. Григорій Богослов відомий і шанований як власне богослов, як людина, яка розвивала віро­вчення, як автор одних з найглибших творів про Таїн­ство Трійці, про воплочення Христа і наше спасіння через Нього. Іван Золотоустий і Василій Великий, які теж були богословами і зробили свій внесок у церковну доктрину, також спричинилися до розвитку християнської літургії. Два головні євхаристійні богослужіння нашої Церкви названі їхніми іменами: Божественна літургія св. Івана Золотоустого і Божественна літургія св. Василія Великого. 

Літургію св. Івана Золотоустого служать упродовж року майже щодня, літургію св. Василія Великого, яка вважається дещо старшою і трошки довшою, служать десять разів на рік, в особливі дні церковного календаря: у переддень великих свят (навечір’я Різдва, навечір’я Богоявлення, у Велику суботу), у всі неділі Великого посту та 14 січня, у день пам’яті святого. 

Анафора – осердя літургії 

Цих двох отців Церкви вважають авторами літургій, їх згадують наприкінці богослуження. Однак, як зазначає Тарас Тимо, вони не є авторами цілого тексту, бо літургія, як маємо її сьогодні, це плід розвитку впродовж довгих століть, і багато її частин, текстів є давнішими. “Деякі частини літургії є ранньо-

християнського походження, з I – III століть, але вважається, що саме Василій Великий та Іван Золотоустий написали основні центральні молитви, так звану анафору – ту частину літургії, де вже після читання Євангелія, після Великого входу, після принесення дарів на престол, відбувається молитва Церкви над дарами, над хлібом і вином, та їх освячення через прикликання Святого Духа на них і перемінення їх на Тіло і Кров Христові. Вважається що ці молитви написані саме цими святими. І вони справді є одними з найкращих і найглибших проявів віри Церкви, богослужіння Церкви і її богослов’я”, – каже він. 

Як розповідає богослов, на жаль, в сучасній практиці ми переважно не чуємо цих молитов, священики читають їх, як правило, тихо. Ця практика вже закорінилася в нашому обряді, хоча в церковній традиції ці молитви в давнину читалися вголос, і зараз на деяких парафіях священики читають ці молитви вголос, щоби вся церква могла чути цю основну центральну частину літургії і переживати її. 

Трапеза Господня

Саме слово “літургія” грецького походження і в перекладі означає “спільна справа”. У сучасній мові це слово означає як і всю молитву Церкви, у цьому сенсі вживаємо словосполучення “літургійний день, тиждень, рік”, так саме це богослужіння, під час якого звершується святе Таїнство Євхаристії. 

За словами Тараса Тима, це те богослужіння, де ми приносимо хліб і вино, які є символами людського життя, уособленням матеріального світу, бо ми живемо за рахунок того, що ми споживаємо. Оскільки християнство походить із близькосхідної культури, то вино було звичайним продуктом харчування, тонізувальним, загальнозміцнювальним, дезінфікувальним напоєм. Це був просто зброджений виноградний сік. До того ж вино розводили принаймні на третину водою. Ми досі маємо цей звичай: коли священик готує чашу з вином до освячення на літургії, то вливає до неї трохи води. 

“Ці два елементи – хліб і вино – символізують людське життя, трапезу, їжу, те, що Бог дав людині з плодів цього світу, що людина приймає в своє тіло. Господь використав їх, щоб вони стали поживою для всієї людини: для духа, душі, для розуму людини і також для тіла. І ця пожива не є собі якоюсь безособовою субстанцією, а Він сам є в ній присутній. Ці хліб і вино в таїнственний, незрозумілий для нас спосіб стають Тілом і Кров’ю Христовими. Христос є присутній в них, і коли ми їх приймаємо, то поєднуємося з Ним. Христос починає жити в нас, а ми починаємо жити Божим життям”, – зазначає богослов. 

Він наголошує, що Божественна літургія, на якій ми звершуємо Євхаристію – це вершина християнського богослужіння, це вже не просто молитва, а це Трапеза Господня. “Вона має кілька складників: ми молимося, просимо, дякуємо, слухаємо слово Боже, читання Євангелія, Апостола, проповідь священика, але ми також споживаємо хліб і вино, освячені, перемінені в Тіло та Кров Господні, і єднаємося з Христом як причасники одного хліба і одної чаші, єднаємося в церковну спільноту з нашими братами і сестрами. І це богослужіння, яке ми називаємо Божественною літургією, є вершиною життя Церкви”, – каже він. 

Обов’язок чи привілей?

Але богослужіння є поняттям ширшим ніж Божественна літургія. Тарас Тимо порівнює все богослужіння Церкви з пірамідою, в основі якої є інші богослужіння добового та річного циклу, а вершиною є Божественна літургія, Євхаристія. І не може ця піраміда існувати як без основи, так і без вершини. Мусить бути богослужбове життя Церкви, яка включатиме вечірні, утрені, інші молитви, святкування празників, а наша участь в Євхаристії є найціннішою частиною цього святкування.

Є практика, що в неділі та свята християнин має брати участь у літургії, однак, на думку богослова, не варто зводити все до обов’язку. “Християнин, який живе християнським життям, має любити богослужіння, має приходити і брати в них участь не з обов’язку, а тому що він це любить, має внутрішню потребу. Звичайно, що всі ми люди, ми погрузаємо в буденності, нам важко з неї виходити. Іноді це розуміння обов’язку є потрібне, щоб стимулювати себе, не плисти за течією, а в неділю зранку підняти себе і піти до церкви. Проте маємо розуміти, що меню є набагато ширшим. Святкування Церквою реальності нашого спасіння, нашого поєднання з Богом відбувається у всіх богослужіннях, а Євхаристія є найвищим проявом цього”, – зазначає він. 

Актуалізація у пізнанні

Сьогодні  часто чуємо, що літургійні тексти не є зрозумілі для сучасних людей, заважкі для сприйняття, бачимо різні шукання. Проте, як каже Тарас Тимо, це є більше від нашого незнання. Можна експериментувати з літургією, якщо на це є загальна церковна згода, і пробувати оновлювати літургію. Це є допустимим, але, на його думку, традиційні літургійні форми ще себе не вичерпали, вони залишаються актуальними. Досвід показує, що традиційний літургійний спів, такий, як він зберігся від наших предків XV – XVI ст., йдеться про український контекст, є дуже привабливим для сучасної людини, просто є дуже мало осередків, де можна цей автентичний спів почути, і власне не в концертному, академічному виконанні, а в молитовному, у справді літургійному контексті. 

“Це ж стосується обряду. В нашій Церкві він не до кінця прозорий, він є дуже древній, збудований на багатьох культурних проявах минулого, але він є дуже багатий. І якщо священик з благоговінням, з умінням представити цей обряд, пояснити його людям здійснює літургію, то не потрібно квапитися міняти якісь форми, а потрібно намагатися пізнати і використати ті, які вже є. Найгірше, коли ми, не пізнавши свого, не звершуючи його належним чином, зрікаємося його, кажемо, що воно погане і кидаємося в інші крайності: привозимо з Тезе якісь пісеньки і співаємо їх у храмі, ставимо барабани. Це нагадує анекдот про насвистану симфонію. На жаль, багато людей оцінюють нашу літургію по тому, що бачать, а реальність є така, як і у всьому пострадянська, тому і в церкві нема часто належної уваги до звершення літургії і з боку священика, дяків, співців”, – каже Тарас Тимо.

Щоб зрозуміти літургію, потрібно приходити в храм, брати в ній участь. Богослов радить шукати такі храми, де людині добре. “Маємо розуміти, що не всюди до людини  літургія промовить. Іноді є така літургія, що краще вийти, ніж стояти і її слухати. Не йдеться про естетичне милування, а чи та літургія промовляє до серця. Дуже важливо, щоб людина знайшла ту парафію, той храм, де вона відчуває Божу присутність, де до неї промовляє через літургію щось святе і є бажання долучити ся до молитви Церкви хоча б через “амінь”, – каже він. 

І якщо це буде, то треба вслухатися в текст літургії, намагатися розуміти його, і літургія сама буде людину провадити. На думку Тараса Тима, для того не треба вищих богословських студій, товстих книжок, бо літургія творилася для людей і вона є достатнім джерелом, щоб освячувати людину. Якщо ж хтось має бажання і можливість йти далі, то сьогодні є достатньо гарних і не складних до розуміння книжок, провадяться курси для тих, хто хоче пізнавати і долучатися до молитви Церкви.