У неділю митаря і фарисея Церква закликає вірних критично поглянути на своє життя та відчути потребу духовного зростання

Швидко проминули різдвяні свята, і вже ми зі своїми щоденними клопотами і турботами підходимо до часу, коли Церква в особливий спосіб закликає застановитися над своїм життям – до часу Великого посту. Як розповів “Пошті” духівник Українського католицького університету 

о. Ігор Пецюх, першим сигналом про це була минула неділя, коли у всіх храмах звучала євангельська розповідь про Закхея. Вона сигналізує потребу змінити життя: Закхей, будучи великим грішником, не лише б’є себе в груди і визнає свої гріхи, але й робить конкретні кроки: “Половину майна віддам, а кого скривдив – поверну вчетверо”. 

“Наступна неділя також про митаря, але тут митар представлений у порівнянні з фарисеєм, щоб зруйнувати наші стереотипи, – каже о. Ігор. – Для нас сьогодні слово “фарисей” є синонімом дволикості чи фальшивості. Хоча насправді в тогочасному суспільстві фарисеї були найпобожнішими людьми, це була найбільш релігійно заангажована частина населення. Вони справді хотіли жити правильно. Але ця правильність приводила до того, що вони вивищували себе понад іншими. Ця сама небезпека є і сьогодні: коли ті, що ходять до церкви думають, що є праведніші, кращі, ніж ті, хто не ходить. Адже до церкви також ходять люди побожні, які намагаються жити за Божими законами. І певно також, як і цей фарисей, могли б сказати: я от це роблю, це і це, і дякую, що я не такий, як інші, наприклад, он той мій сусід”. 

За словами священика, неділя митаря і фарисея спускає нас на землю. Суть не в тому, щоб я похвалив себе за те, що роблю добро, а щоб знайти, де я недотягую. Митар не шукав виправдання своєї негативної поведінки, він просто щиро подивився на своє життя і сказав: “Я грішник”. Фарисей же вважав, що вже всього досягнув, бо робить навіть більше, ніж вимагалося. Євангеліє нас вчить, що замало захоплюватися своєю добротою. Праведність полягає в тому, щоб бачити свої слабкі місця і просити в Бога сили, щоб їх виправити. 

“Наше новітнє фарисейство може бути виражене словами: “Господи, добре що я щонеділі ходжу до церкви, а не як ті, що в цей час на дивані дивляться телевізор”. Якщо людина починає порівнювати себе з іншими, вивищуватися, то вона марнує той дар, який може отримати в церкві”, – зазначає о. Ігор. 

З його слів, проблема фарисея полягає в тому, що він зупинився у своїй праведності, бо немає меж нашого духовного зростання. Незалежно, чи це воцерковлений християнин, чи людина, котра рідко буває в храмі, кожен покликаний йти вперед, не порівнюючи себе з іншими. У кожного з нас своя місткість, але ми маємо стриміти до максимального наповнення. Кожен сам має для себе відкрити, де він недотягує, де ще потрібно зростати: чи у сім’ї, чи на роботі, чи у стосунках із сусідами тощо. Це час задуматися: де я ще є недостатньо зрілий, де я ще занадто егоцентричний. І тоді може сказати: “Господи, дай мені ще більшої уважності на молитві, більшої любові, більшого прощення”. 

“Якщо я собі скажу, що я вже достатньо люблю, що я вже “достатньо напрощався”, то це є початок духовної смерті, – зазначає священик. – Бо християнство від самого початку виходить назустріч людині з проповіддю любові. Церква вже дві тисячі років говорить нам одне і те ж – Бог хоче наше серце зробити здатним до любові. Якщо щиро відкриємо серце на цю проповідь, то зрозуміємо, що в дійсності ми замало любимо і що ми не тільки повинні, а й з Божою поміччю можемо любити більше, навіть своїх ворогів. Ця тема простежується у всіх приготуваннях до Великого посту”. 

Але в цих приготуваннях ми чуємо також, що і ми є люблені. Вже наступна неділя – неділя блудного сина – розповідає нам, наскільки Бог любить нас. Бо, як каже о. Ігор, гріх це не лише брак любові, а й брак віри, що нас люблять. “Це як комплекс недолюбленої дитини. Якщо я чуюся недолюбленим, тоді мушу це якось компенсувати. Тоді зроджується думка: “Я маю право”. А за тим йде зловживання грошима, владою, їжею та алкоголем. Людина собі пояснює: “Життя виглядає таким складним, і я чуюся таким самотнім, що мушу знайти спосіб себе потішити”. І дуже часто це є гріх. Часто підпадаємо в той спосіб під різні узалежнення, втрачаємо свою свободу, потрапляємо до духовного рабства”, – наголошує священик.