В Україні поступово налагоджують систему паліативної медицини

Можна гаряче дискутувати про те, чи треба важкохворому говорити правду про його діагноз. Проте ніяких сумнівів не може бути в тому, що залишати невиліковно хворого в його останні дні без жодної лі­карської опіки, акцентуючи  цим на марності будь-якого лікування, неприпустимо. На жаль, в Україні, через це проходять десятки тисяч невиліковно хворих (найрозповсюдженішими є злоякісні новоутворення та недуги кровообігу), коли офіційна медицина, ставлячи "смертельний" діагноз, залишає хворого без жодної підтримки.  Фі­зично прожиті останні місяці чи дні, навіть у колі  родичів і дру­зів, позначені страшним пси­хологічним відчуттям по­кинутості і приреченості.

Альтернативою мала б стати паліативна медицина, яка спрямована не на лікування організму, а на духовну, психологічну підтримку людини в передсмертному стані. Розвиток такої медицини, без сумніву, свідчить про  рівень гуманності та культури суспільства.  

Але в Україні система паліативної допомоги наразі розвинута дуже мало.

Якщо говорити лише про кількість хоспісів чи подібних закладів, то їх у нас близько 20, у кожному з яких може перебувати максимум 30 осіб. Водночас кількість тих, хто потребує паліативної допомоги в Україні, - приблизно 100 тисяч осіб щорічно. 

Проте, хоч і повільно, але українські медики поступово запозичують досвід іноземних колег, до прикладу, польських. Там вчитися є чому. Сусідня Польща в системі  паліативної медицини обігнала Україну на багато років. 

Минулого тижня в стінах Львівської духовної семінарії відбулася міжнародна науково-практична конференція "Зріст компетенції медичних колективів та духовних осіб у лікуванні невиліковно хворих людей", на яку запросили професора, доктора медичних наук Олександра Фільца, кандидата медичних наук, головного лікаря Львівської клінічної лікарні "Хостес" Євгена Москв'яка, представників обласного управління здоров'я та МОЗу, духовенство УГКЦ. З польської сторони до Львова з міста Лодзь приїхав о. Лукаш Шміт, який допомагає невиліковно хворим людям вже понад 11 років, а також кілька польських лікарів-практиків.

"Основне для нас тепер - це активізація контактів. Ми ще не маємо достатньо хоспісів та широкої системи паліативної допомоги, але справа не лише в грошах. Важливо себе відчувати такою людиною, яка спільно з іншими може змінити ситуацію на краще", - вважає о. Володимир Лопак, голова Комісії душпастирства охорони здоров'я Львівської архиєпархії, капелан психіатричної лікарні Львова. За його словами, перша конференція спільно з польськими медиками, які працюють у сфері паліативної медицини і хоспісної допомоги, відбулася минулого року одночасно в усій Україні - в Києві, у Львові та на Півдні країни. Після перших зустрічей налагодили тісну поль­сько-українську співпрацю, яку вже сьогодні реалізують у рамках окремого проекту, який фі­нансує польсько-американська Фундація Свободи.

"Сьогодні у Європі є дуже важливим питання болю. Європейці роблять все для зменшення страждань будь-якою ціною. Але ми мусимо замислитися над тим - якою насправді є природа болю, і чи варто його позбуватися так наполегливо. Може, в цьому є певні знаки від Бога? Чому одна людина відчуває біль, і при цьому добре почувається, а іншій нічого не болить, але почуває вона себе жахливо? - роздумує о. Володимир. - З іншого боку, в Європі людину можуть підключити до комп'ютера і вона нібито живе  нескінченно довго. Але де є цьому межа? Думаю, що побачити її можемо тільки тоді, коли збагнемо таємницю гідності людського життя, даного Богом".

Що ж до евтаназії, до якої прихильно ставиться частина європейських країн, то на думку священика, "сьогодні ми повинні багато дискутувати над проблемою гідності людського життя, щоб нікому навіть до голови  не прийшло застосувати евтаназію". 

"І хоча юридично в нашій країні її немає, але мусимо все зробити для того, щоб її ніколи не було. Людина не має права розпоряджатися своїм життям. Ним розпоряджається тільки Бог", - вважає о. Володимир.     Характерно, що кілька днів тому семінар на тему "Окремі питання паліативної та хоспісної допомоги" відбувся також і в Івано-Франківську. Туди від польської сторони завітали учасники благодійного фонду "Мати Тереза", Польського товариства паліативної медицини, Інституту паліативної і хоспісної медицини. Нагадаємо, що Івано-Франківський хоспіс працює з 1997 р. Його відкрили другим в Україні після Львівського.