Нагода побувати у Венеції трапилася практично випадково, хоча, чи буває в нашому житті щось випадкове? Перед поїздкою чула багато відгуків бувальців – комусь це місто не сподобалось, когось, навпаки, вразило. Оскільки маршрут нашої подорожі з паломницьким центром “Рафаїл” розпочався з Польщі, то після засніжених Кракова та Ченстохови Венеція видалася чарівною казкою. Після тривалого переїзду автобусом чисте морське повітря п’янило так, що не вистачало сили надихатися.
Маючи всього дев’ять годин (саме стільки за правилами Євросоюзу має відстояти автобус після тривалого переїзду), намагаємося побачити і відчути це місто, чия історична частина внесена до списку об’єктів світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Досвітня Венеція вражає спокоєм, але вже відчувається велика життєва потуга цього міста: на рибному ринку продавці викладають свіжі дари моря, спеціальними візками, схожими на тачку з дуже високими бортами, від катерів та вантажних човнів вузенькими провулками довозять свіжий товар до крамниць, навіть о сьомій ранку тут знайдете відчинену кав’ярню, де зовсім недорого можна випити запашної кави з гарячим хрумким круасаном (разом – лише два євро). До слова, це справді еспрессо – цукор у ньому не тоне, а залишається на поверхні.
На ранковій набережній вже прогулюються туристи, а може й самі венеціанці. Палац дожів, що сьогодні є музеєм, вражає неповторністю і витонченістю. Однак, ніщо не може зрівнятися із собором св. Марка – головною святинею міста. Його звели, як достойне місце перебування мощей святого апостола Марка, які венеціанські купці у IX столітті привезли з Александрії (а точніше сказати – викрали). Зрештою, підприємливі венеційці звезли до рідного міста багато чого, особливо з Візантії: колони, які нічого не підтримують, мармурові плити, вдало скомпоновані у дивовижні візерунки, ікони, барельєф тетрархів, ну, і звичайно знамениту римську квадригу, яка дотепер прикрашає західний фасад собору св. Марка.
ДО ТЕМИ Паломницький центр “Рафаїл” запрошує у паломницьку подорож за маршрутом: Ченстохова – Краків – Венеція – Рим – Асиж – Відень у часі латинського Воскресіння, 4 квітня – 11 квітня. У середині березня можна долучитися до паломництва на Святу Землю, а 29 березня – 4 квітня можна відвідати православні святині Румунії, Греції, Болгарії. Докладніша інформація – на сайті паломницького центру “Рафаїл”: http://palomnyk.com |
Собор зведений за канонами візантійського сакрального зодчества, і вже ззовні вражає витонченістю, якоюсь піднесеністю. Над головним входом – крилатий лев, символ апостола і євангеліста Марка. Цей самий лев прикрашає також герб і прапор міста. Зрештою, такі леви повсюди – на флагштоках і фасадах, на листівках і сувенірах. Височенна дзвіниця собору також не залишає байдужим. У 1910 році при спробі вмонтувати у ній ліфт дзвіниця завалилася. Однак, дуже швидко відновили її попередній вигляд.
Літургія в крипті собору, де знайшли свій вічний спочинок венеціанські патріархи, бентежить і зворушує. Древніх каменів у підвалі храму хочеться торкатися і слухати їх вібрації – здається, чуєш молитви тих, хто зводив собор і хто в ньому молився, сила цього намоленого століттями місця через руки розливається по всьому тілу.
Коли ж потрапляєш у сам собор (на жаль, фотографувати там не можна) втрачаєш відчуття часу і простору – золоте тло і дивовижної краси мозаїки на стінах, апсидах, куполах, мереживо візерунків з мармуру і скла під ногами. Століттями ці мозаїки доповнювали та замінювали одна одну, сьогодні все це надбання бережливо підтримують у належному стані – якщо десь камінчик випав чи надтріснувся, то за шаблоном вирізають такий самий, щоб замінити пошкоджений. Побачити золотий вівтар візантійської роботи можна за додаткову плату – один євро, але це того вартує. До речі, вхід на терасу та у скарбницю собору обійдеться дорожче – п’ять та 10 євро відповідно.
Венеція – місто без вулиць: головною його магістраллю служить Гранд-канал, меншими – невеликі канали, адже воно стоїть на 117 невеличких острівцях, які один за одним, починаючи з V століття, наполегливо освоювали і заселяли люди особливого складу, насамперед ремісники і купці.
Щоб збудувати місто на заболочених острівцях, вони забивали у тверде дно лагуни Адріатичного моря сваї з особливого дуба, який у воді без кисню кам’яніє. На цих сваях стоїть вся острівна частина Венеції. Цікаво, що тільки деякі провулки мають назву, а нумерація будинків – чотиризначна і спільна для всього міста, а не окрема за вулицями. Загубитися тут дуже легко, можна годинами блукати кривими провулками раз-у-раз натикаючись на глухі кути. У такому разі потрібно шукати вказівник до найвизначніших місць – площі св. Марка чи мосту Ріальто.
Одним з найвідоміших є острів Мурано, де до сьогодні виготовляють дивовижне гутне скло, яке так і називають “муранським”. Не привезти з Венеції якусь місцеву прикрасу – майже злочин, навіть за невеликі гроші можна придбати красиву підвіску чи сережки. Так, чотири підвіски обійшлися мені у 10 євро, а за пару сережок заплатила п’ять євро, причому другу пару з великими вітаннями Львову мені подарувала продавчиня-українка. Вона почула українську і дуже радо з нами розговорилася – тут вже більше п’яти років, починати було дуже важко, але тепер чується значно краще – із заготовок, які купує гуртом, сама робить прикраси і продає їх. Лише сумує за рідними, тому незабаром збирається їх відвідати. На загал тут багато українців: з 270 тисяч населення наших земляків – більше двох тисяч.
Острівці з’єднані більш ніж чотирма сотня мостів, великих і малих, знаних і не дуже. Міст Ріальто – найперший і найдавніший через Гранд-канал. Спочатку був дерев’яним, але після кількох обвалів наприкінці XVI століття був зведений з каменю і у такому вигляді зберігся до наших днів. Цікаво, що на ньому відбувалася більшість венеціанських дуелей, оскільки вони були заборонені на території міста, а мости до неї не належали. Ріальто, на відміну від інших мостів, мав достатньо місця для подібного з’ясовування стосунків.
Ще один знаний міст – міст Зітхань, критий, зведений у бароковому стилі у XVII столітті. Всупереч очікуванням, жодного стосунку до романтичних почуттів він не має, бо з’єднував палац дожів, в якому розташовувався також і суд, з тюрмою. Коли ним проходили в’язні, в них виривалося зітхання при останньому погляді на Венецію.
До речі, катання на гондолі – задоволення не з дешевих. Півгодинна прогулянка обійдеться на двох у близько 200 євро, якщо ж заповнити всі вісім місць – по 20 євро з особи. Спробувати ж, що таке гондола, можна і за 50 центів, але така подорож триватиме лише близько хвилини – з одного берега Гранд-каналу на інший. Також тут курсує водний трамвай, який виконує роль громадського транспорту. Квиток на годину обійдеться у 6,5 євро, добовий – 18 євро.
Передати словами всі враження від міста вкрай складно. Тут всього так багато, що потрібно щонайменше тиждень, щоб вповні насолодитися цим містом-дивом. Особливо щастить тим, хто потрапляє сюди у часі знаменитого Венеціанського карнавалу, який проходить в останній тиждень перед Великим постом. Безліч видовищ, знижки у крамницях, свято вдень і вночі. Цьогоріч для цього треба приїхати сюди у середині лютого.
Дев’ять годин злетіли непомітно, час повертатися до автобуса. Кілька сотень фото ще довго будитимуть спогади про це місто левів над Адріатикою. І пам’ять рук берегтиме вібрації дотику до мурів, що стали усипальницею святого апостола і євангеліста Марка.
Львів – Венеція – Львів