14 січня Церква відзначає одне з найбільших свят у літургійному році – Обрізання Господнє 

“Бо прийдуть до тебе три празники в гості”, – співається в одній із колядок. Так вже склалося, що на зиму припадає багато християнських свят. Однак щодо другого із згадуваних у колядці празників маємо дещо викривлену ситуацію, адже 14 січня ми зазвичай відзначаємо таке дивне свято, як старий Новий рік, у кращому випадку згадуємо святого Василія Великого, проте дуже дивуємося, коли чуємо, що цього дня Церква святкує Обрізання Ісуса Христа. Більшість запитує: “А що, хіба є таке свято?”, хоча саме воно належить до 12 найбільших християнських празників у році, серед яких також Різдво, Богоявлення, Благовіщення, Воскресіння.  

 Символ обітниці

Як розповів “Пошті” доктор біблійного богослов’я о. Юрій Щурко, у Старому Завіті обрізання крайньої чоловічої плоті було символом союзу між  Богом та Його народом. Уперше особливого значення для Ізраїлю воно набуло, коли Авраам укладав союз з Богом. Бо хоч обрізання було поширене і в інших народів Близького Сходу, особливо семітських, й носило культовий характер, лише починаючи від Авраама, воно стало ознакою того, що народ Ізраїлю належить Богові, і він бере на себе певні зобов’язання, найголовнішим з яких є святість. Обрізання мало нагадувати їм і про ті великі обіцянки, які Господь дав Аврааму – його нащадки стануть великим народом, отримають  землю, й через особливого їх нащадка, Месію, будуть благословенні всі племена землі. 

Обряд обрізання звершували над кожним чоловіком незалежно від віку, але головним чином обрізувалися новонароджені, які не досягли восьми днів життя. 

Про обрізання всіх осіб чоловічої статі – і дорослих, і дітей – згадується в книзі Ісуса Навина відразу після виходу з неволі єгипетської, оскільки поки народ перебував у пустелі, обрізання не проводилося.

Духовне обрізання

За словами доктора о. Юрія Щурка, обрізання мало служити не просто зовнішньою ознакою Ізраїлю, але й було символом Союзу, за яким стояли певні зобов’язання, покликання народу до святості, які й мали насамперед відрізняти народ Божий від сусідніх язичницьких народів. Тому слово “необрізаний” мало в Ізраїлі презирливий відтінок. Пророки вказували на справжнє – духовне значення обрізання. Вони говорили про необ­різані уста, вуха, необрізане серце, які символізували гріховність людини. Тому пророки закликали, що всі наші органи потребують обрізання та що вся людина потребує внутрішнього навернення.  

“Цікаво, що апостол Пав­ло, який перед наверненням був єврейським равином, навернення, оновлення людини через Ісуса Христа називає “обрізанням Христовим”. Воно відбувається в людині не через якісь зовнішні обряди, а через діяння Духа в серці людини, яке Святий Дух преображує. Павло каже: “Той, хто у Христі, той є нове творіння”. Йдеться про глибоку внутрішню переміну, яка стосується цілої людської екзистенції, внаслідок чого Бог стає центром життя людини. Для апостола Павла дуже важливим було це духовне значення обрізання, тому він виступав проти того, щоби перші християни обрізувалися, для нього це зовнішнє обрізання нічого не означало, бо не давало тієї благодатної сили, щоб виконувати Закон і таким чином зберігати цей союз з Богом”, – зазначає о. Юрій.

Сповнення Закону і пророків

За словами священика, Новий Завіт, розповідаючи про те, що Ісус прийняв обрізання, наголошує, що, будучи Тим, Хто дає Закон на Синаї, Він, народившись в Ізраїлі, ставши одним з ізраїльтян, через обрізання сам стає підзаконним для того, щоби сповнити те, що не міг сповнити весь Ізраїль – бути вірним Богові, а вірність ця полягала у виконанні заповідей.

Через обрізання Ісус – як людина – стає учасником великих обітниць, даних Ізраїлеві, й зі свого боку обіцяє дотримуватися Божих заповідей. “Адам через непослух сказав Богові “ні”. Ісус, народившись в Ізраїлі, ставши одним із Божого народу, щоб, сповнивши заповіді, від імені цілого людства, нового духовного Ізраїлю – Церкви, сказати Богові “так”, – розповідає о. Юрій. 

Тому, за його словами, часто кажемо, що Ісус Христос є сповненням Закону і пророків, а наприкінці Божественної літургії, коли люди співають: “Будь ім’я Господнє благословенне” – священик молиться словами “Сповнення Закону і пророків, Ти, що сповнив увесь Отчий задум, сповни радості й веселості серця наші”.

Прообраз хрещення

Як пояснює священик, Церква у своєму літургійному році згадує цей факт також тому, що у подальшій перспективі обрізання є прообразом нашої єдності з Богом, яку ми отримуємо через хрещення.

“Часто сьогодні кажуть, що воно є образом хрещення, але треба пам’ятати, що воно мало первісне глибоке значення, бо робило людину учасником союзу з Богом. Ісус, народившись серед цього народу, вповні виконав Закон, та поєднав нас з Богом. Бо Христос народжується серед ізраїльського народу для всіх нас, щоб всі ми через єдність з ним, через Його смерть і воскресіння, мали доступ до союзу з Богом та Його обітниць. Ісус через обрізання підкорив себе всім тим правилам ізраїльського народу, щоби показати, що всі обітниці, дані цьому народові, мають дуже важливе значення. Він тільки продовжив усе, що було сказано до нього. Тому можна сказати, що це є перехідний момент до глибшого таїнства – хрещення”, – зазначає біблеїст.