Владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ про сутність Різдва, його актуалізацію, традиції та особистісне пережиття приходу в світ Спасителя

 Ми всі перебуваємо в очікуванні свят, однак часто трапляється, що по їх завершенні ми відчуваємо, що свято не відбулося. Як достойно підготуватися до світлого празника Різдва Христового, достойно його пережити, відчути радість народження Сина Божого та змінитися на краще “Пошта” спілкувалася з єпископом-помічником Львівської архиєпархії Венедиктом (Алексійчуком).

– Преосвященний владико, у чому сутність одного з найулюбленіших наших свят – Різдва?

– Кожна людина, без різниці – віруюча вона чи ні, чи ходить до храму щодня чи ніколи там не буває – cвідомо чи несвідомо прагне і шукає Бога. Навіть ті, хто декларує себе атеїстами, у певних життєвих труднощах приходять до Бога. Бо людина створена на образ Божий, і вона завжди шукає Бога як свого Творця. Дві тисячі років тому сталася подія революційна, яку дотепер ми не можемо до кінця усвідомити – сам Бог прийшов до людини. Тому християнство – це не одна з чергових релігій, бо ж релігія – це пошук людиною Бога. У християнстві Бог стає людиною, Бог, який все сотворив і всім управляє, стає маленькою дитиною, народжується. 

– Чому ми щороку так чекаємо цього свята?

– Бо це велика тайна і велика радість. Через гріх Адама і Єви постала прірва між людиною і Богом, людина стала невільником зла, а Христос приходить, щоб визволити її. І кожен, хто вірить в Христа, прий­має Його, стає вільним. Христос приносить нам те, що ми називаємо доброю новиною, радісною звісткою, а грецькою це звучить як “Євангеліє”. Тому для людей це – свято радості, бо до них прийшов Бог, Той, якого, як я вже згадував, кожна людина свідомо чи несвідомо шукає. 

Приготуватись до свята

– Що є необхідним, щоб вповні відчути цю радість?

– Найважливіше – приготуватися. Не тільки прибрати в хаті, поставити ялинку чи шопку, наготувати наїдків. Але приготуватися через участь у церковних богослужіннях, очистили свою душу через сповідь, у Святому Причасті прийняти Христа. У приготуванні також важливо, щоб ми розмірковували над цією подією, треба взяти Євангеліє, прочитати про цю подію, застановитися, яке це має значення для мене особисто. Взяти також собі колядку, не тільки проколядувати, а задуматися над кожним словом.

– Чому це так важливо?

– Сьогодні ми є часто досить поверховими – щось діємо, виконуємо, але не усвідомлюємо собі, чому це ми робимо. Важливо присвятити час для застанови над цією подією, що це значить – Різдво Бога. Що це значить, що Бог стає людиною, який це має стосунок до мене? Так, є така традиція, мої батьки святкували, ми, українці, святкуємо, але що це значить для мене особисто? 

Прийняти Христа

– Чому ми святкуємо саме Різдво, а не день народження Ісуса, у чому різниця?

– Будь-яке свято в Церкві – не лише відзначення події, але її актуалізація. Адже ми так і кажемо: “Христос рождається”, а не “народився”. Різдво Христа стосується кожного з нас, бо ж не є привілейованим той, хто проживав у час, коли народився Христос. Хоч це була історична подія, одна вона має стосунок до всіх, тому вона є поза простором і поза часом. У Різдві Христос народжується і приходить до мене сьогодні. І я є перед вибором – приймаю Його у своє життя чи ні. Так само, як коли Христос мав народитися, Його не було кому прийняти. Невідомо, якщо б сьогодні ввечері перед Різдвом хтось чужий постукав у двері і попросився на нічліг: чи хтось би прийняв його?

– У чому зміст цього свята для кожного християнина?

– Дати собі відповідь на запитання: чи приймаю я Христа у своє життя, чи прий­маю Євангеліє, добру новину, щоб ним жити? Для нас існує небезпека, що ми втрачаємо сутність того, що відбувається. Ми можемо святкувати Різдво, але це не матиме жодного стосунку до християнства, коли це лише культурна традиція. Наші святкування мають впливати на наше життя, мають ставити перед нами питання: чи живу я так, як навчав Христос? А якби Він не народився, щоб це змінило у моєму житті? 

– Одна з наших колядок розповідає, як Божа мати просилася на ніч – багач не прийняв, а бідний переймався достойною вечерею. Чи не видається Вам, що і сьогодні це має місце?

– Багатство не віддаляє людину від Бога, а бідність не наближує. До кожного Бог приходить, і кожен може Бога прийняти. Ми маємо багато прикладів і притч, коли Бог приходить до нас через різних людей. Ми створені на образ і подобу Божу, і в кожному з нас перебуває Бог. І все дуже просто: “Що ви зробили одному з ближніх своїх – Мені зробили”. Бог себе ідентифікує з ближнім. Тому кожен з нас може зробити щось добре для Бога і для ближнього. Моє враження, що ми завжди нарікаємо на свою бідність, але забуваємо, що ми чимось багаті й маємо що дати: якщо не гроші, то увагу, як не увагу, то добре слово, як не слово, то посмішку. Маємо навчитися творити добро, тоді зможемо “заразити” цим інших, розпочати “епідемію” добра. Але дуже часто ми чекаємо, що нам хтось зробить добро і є неготові самі його почати творити для інших.

– Коли ми в різдвяному часі вітаємося, кажемо “Христос рождається! – Славімо Його!”. Як ми маємо Його славити?

– Своїм життям. Христос каже: “За вашими вчинками пізнають, чиї ви діти”. Бог прославляється в нас. Християнство це – не декларація етичних норм, воно проявляється в людях, стає правдивим, коли людина ним живе. Тому, коли ми вітаємося “Христос рождається! – Славімо Його!”, ми намагаємося показати, що це для нас є важливим, що та подія Різдва є дотичною до мене, і я на неї відповідаю своїм життям.

– Владико, а чи якесь Різдво Ваc чимось вразило?

– Кожне свято Різдва Христового намагаюся пережити по-новому, тому не можу сказати, що якесь Різдво запам’яталося чимось особливим. Кожне Різдво Христове мене зворушує по-своєму. Пам’ятаю, коли був у монастирі, де також була стайня, були там корови, свині, мене вразило – Христос народився “в стаєнці”. Для нас “стаєнка”, шопка – то місце, де світелка блимають, фігурки стоять – Йосип, Марія, ягнятка. Так все гарно. Я собі подумав: а яка ж була реальність тоді. Христос народився у стайні, у найбруднішому місці на господарці (коли хто жив на селі, то знає). Він приходить до нас таких, якими ми є – в бруд нашого життя. Ми хочемо, щоб все було досконале – в праці, в стосунках, у родині, з друзями. А цього нема. Христос прийшов у найбрудніше місце. Христос приходить до нас – у нашу реальність – не завжди просту і легку, часто брудну, але в тій реальності з нами хоче перебувати.

Коляда і вертеп

– Сьогодні ми частіше чуємо колядки з радіо і телебачення, зі сцени, але менше колядуємо самі. Чому так?

– Це проблема сучасної ментальності. За останні 20 років люди змінились. Сучасне суспільство втратило культуру спілкування. Сьогодні люди, коли зберуться разом, з нагоди якогось свята, вмикають телевізор, а не співають разом. 

– Чи можна оживити коляду, і як це можна зробити?

– Дуже просто, закупити колядники чи роздрукувати кілька колядок, і коли зібралися разом, посиділи за столом, роздати всім. Мають бути ініціатори, провідники, ті, хто розпочне. 

– Цього року Український католицький університет запропонував позбутися у вертепі образу “жида” і знайти новий для втілення зла. Як Ви ставитеся до цієї ініціативи?

– Кожен має право на свою думку. І це право УКУ, вони мають для цього багато солідних аргументів. З багатьми з них я погоджуюсь. Але я б ставився до цього спокійніше. Певні речі живуть своїм життям: постають і зникають. Це також мусить бути природньо. Не можемо тих “жидів” насильно повитинати з вертепів і придумати когось нового. Маємо про це говорити, дискутувати, навіть сперечатися. 

– Яке на Вашу думку найбільше зло сьогодення?

– Байдужість: “Моя хата скраю…”. Дуже часто вважаємо, що від мене нічого не залежить, не маю жодного впливу на ситуацію. Цю хворобу збайдужіння ми отримали ще в радянському часі, за нас тоді все вирішували “нагорі”. Цього маємо позбуватися. Господь не є байдужим до будь-якої людини, свого часу Він посилав пророків, а тоді дав свого Сина. І сьогодні Він не є байдужий до кожного з нас. Ми також можемо дуже і дуже багато, насамперед, відчути свою відповідальність за Церкву і державу. 

– Чи може Різдво допомогти нам це зло подолати?

– Може. Так як Господь мав свою місію принести добру новину. Його Різдво нам звіщає, що наше життя не є випадковим, це – не збіг обставин. Кожного з нас Господь покликав до життя, для певної місії й кожен має цю місію пізнавати та її виконувати. Бог на кожного з нас розраховує. 

Загублене свято

 – Чи можна святкувати Різдво без Церкви та богослужінь?

– Христос народився, але також Він помер і воскрес. І для того, щоб людина прилучалася до особи Ісуса Христа, до його Різдва і Воскресіння, Він залишив на землі Церкву. І в Церкві людина може в повноті зустріти цього Бога, лише в Церкві людина може цілісно пережити такий досвід. Від свого особистого переконання і досвіду, краще для себе зоб’єктизувати подію Різдва. Кожен по-своєму може розуміти божественні речі, а інституція Церкви допомагає людині не тільки усвідомити, не тільки пережити, але через святі тайни – святу сповідь, причастя, участь у Божественній Літургії – стати дотичним до Бога. Тому таким важливим є перебування в храмі, бо ми свій досвід приносимо до церкви, збагачуємо один одного, але також черпаємо досвід інших. 

– Чому це нам так потрібно?

– Коли хто має якусь радість, то хоче нею поділитися. Коли я не йду до церкви – значить не переживаю радість Різдва, або ж не хочу нею ділитися. Бо Церква – це спільнота, а Літургія – це спільна справа, ми спільно ділимося, спільно святкуємо, бо Літургія – це свято. І якщо ми переживаємо це свято в душі, то бажаємо ділитися ним з іншими.

– Чому так часто в нас після Різдва виникає відчуття, що свято не вдалося, не відбулося, щось було не так? 

– Це проблема не тільки Різдва. Це проблема цілого нашого житття. Ми постійно чогось прагнемо, а коли цього досягаємо, то вже не маємо тієї радості від того, чого досягнули, і прагнемо знову чогось нового. Ми постійно чогось очікуємо, а коли це отримуємо, то не відчуваємо тієї радості, на яку сподівались. Це ж очікування надзвичайного – це наше неусвідомлене прагнення Бога. Бо людина завжди прагне надзвичайного, а у житті його не зустрічає, бо те, що отримуємо – кінечне, лише Бог безконечний. Кажуть, скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться. Так само і наша душа – скільки нас не годуй, але якщо ми не пізнаємо свого Творця, то ніщо інше нас не наситить. І якщо ми, відбувши лише наші традиції, не пережили радості від самого факту Різдва Ісуса Христа, як моменту приходу Його до мене, то й матимемо це відчуття, що щось важливе відбулось, але я до цього не доторкнувся.