Нас "возз'єднали", щоб... роз'єднати

На жаль, підручники з історії дотепер розповідають про "визвольний похід" 1939 року без тих нюансів, в яких зазвичай "ховається нечиста сила".

Зустрічали свинцем

Виданий 2006 року "Новий довідник. Історія України" стверджує: "Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону Армію". Але ані джерел, ані подробиць цієї інформації не подає.

Як і дослідники Ігор Мельник та Олександр Федірко, котрі запевняли, що "велику допомогу більшовикам надали місцеві комуністи й комсомольці, які вже з 17 вересня організовували загони Червоної та робітничої гвардії і нападали на польських військових, поліцаїв, жандармів". Однак Компартію Західної України розпустили ще 1938-го, а її активістів, які опинилися на теренах СРСР, репресували...

Парад німецьких та радянських військ у Львові (1939 р.)

Тим часом російський історик Міхаїл Мєльтюхов навів у книзі "Бліцкриг у Європі. 1939-1941" архівні дані про те, що лейтенант державної безпеки Попов розстріляв тоді дезертира-червоноармійця Антонюка. Тобто коли червона армія "визволяла" Західну Україну, українець Антонюк, навпаки, - прагнув визволитися від червоної армії та СРСР...

Натомість про дезертирство українців, яких, за даними за­ступника директора Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі Олександра Колянчука, було у вересні 1939-го в польській армії понад 150 тисяч, Мєльтюхов ніяких даних не навів. А отже - вони також чинили спротив непрошеним "визволителям", навіть попри наказ головнокомандувача польської армії "зі совєтами в бій не вступати, чинити опір тільки при спробі роз­зброєння наших частин".

Російські танки на вулицях галицьких містечок (1939 р.)

І хоч до складу радянських Білоруського й Українського фронтів (відповідно 201 та 266 тисяч вояків) входили тоді сім армій, кінно-механізована група, окремий стрілецький корпус і Дніпровська військова флотилія (а ще точніше - 28 стрілецьких, сім кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад та сім артполків резерву головного командування червоної армії), Рівне і Тернопіль вони взяли лише через два дні, Бучач - через три, а Жидачів - через чотири.

За даними І.Мельника та О.Федірка, упродовж чоти­рьох днів від трьох радянських дивізій мужньо відбивалися два батальйони й одна рота оборонців фортифікаційного району Сарни - Малинськ на ріці Случ, до яких приєдналися 10 батальйонів польського війська, що відступали із заходу, а також бронепоїзд, яким командував капітан З. Рокосовський (дядько майбутнього маршала Радянського Союзу Костянтина Рокосовського, якого ув'язнили тоді в СРСР як водночас "польського та японського шпигуна"). Чинили тоді збройний опір більшовикам і бойові групи ОУН.

"Толпами набрасывались"

Відтак, тільки за офіційними радянськими даними, у тій кампанії загинули 737 вояків червоної армії, а ще 1862  поранено. Натомість І. Мельник та О. Федірко наводили дані й про те, що "загинули у вересні 1939 року 852 бійці та командири, 144 пропали безвісти, а 2002-х поранено", і про те, що "золотий вересень" 1939 року обійшовся більшовикам у 16 тисяч (тільки убитими)".

Мєльтюхов цитував також лист військового прокурора 6-ї армії, військового юриста 1 рангу Нечипоренка Сталіну про те, що насправді більшовики "визволяли" Західну Україну від того, чого давно уже не було тоді в СРСР: "Бойцы и командиры в каждом занятом городе толпами набрасывались на магазины, устраивали толкучки, создавали очереди и закупали в торговых лавках что попало и в большом размере таких вещей, которые не нужны для военнослужащего, как то: по несколько пар женской обуви, платьев... Крестьянам за отобранные продукты дают расписки с вымышленным наименованием войсковых частей".

Тільки з 21 вересня по 1 жовт­ня того року військовий трибунал Українського фронту засудив 34 "визволителів" за мародерство, реквізиції, самосуди тощо. Однак СРСР не лише привласнював тоді, а й дарував.

Одразу ж після "возз'єднання" західних українців зі східними Кремль їх... роз'єднав. 28 вересня 1939-го СРСР у договорі про дружбу й спів­робітництво з Німеччиною вза­мін за "право" на Литву від­дав Люблінське воєводство, до складу якого входили україн­ські землі - Холмщина й Пів­денне Підляшшя. А також українські Північні Підляшшя й Полісся (відомі ще як Берестейщина й Пінщина) Кремль передав тоді Білоруській РСР.