Пакистан - ядерна держава, в якій проживає чимало радикальних ісламістів, - опинився на порозі громадянської війни

Як стверджують поінформовані експерти, країна балансує на межі чергового військового заколоту з непередбачуваними наслідками, аж до можливої громадянської війни за принципом “всі проти всіх”. Цивільне керівництво країни не довіряє могутнім спецслужбам та армії, але водночас нещадно гризеться між собою, додає олії до пакистанського вогню й присутність сотень тисяч іммігрантів з Афганістану, які ніби й втекли від війни, але не забули, що таке автомат Калашнікова.

Ситуація у Пакистані багато в чому нагадує українську – тамтешні політики (без винятку) або годуються з рук впливових олігархів, або самі такими є. “Дах” олігархам надають генерали-силовики, які, своєю чергою, також наживають сяку-таку власність. Крім того, у країні дуже великий вплив мають радикальні ісламісти та племінні лідери, які публічно підтримують афганських талібів. Не дивно, що в цій ситуації всі звинувачують один одного в корупції, тероризмі та решті гріхах. Причому підстав для цього навіть не потрібно висмоктувати з пальця – майже вся владна верхівка Пакистану свого часу або сиділа, або перебувала під слідством. Хтось викрутився, ті, кому не пощастило (таких, до речі, як і в Україні, мало) – сидять. До загальної картини варто додати, що частина країни окупована Індією (йдеться про Кашмір), північно-західні кордони фактично контролюють пов’язані з “Талібаном” племена, у містах не припиняються теракти, а значна частина населення живе у злиднях. 

Остаточно ситуцію в Пакистані зрушила травнева операція американського спецназу зі знищення Осами бін Ладена в місті Абботабад. Саме тоді увесь світ довідався, що “терорист №1” кілька років жив у величезному маєтку, розташованому через дорогу від головної військової академії Пакистану. Звісно, Білий дім публічно висловив своє обурення. Верхівка пакистанських збройних сил та спецслужб прогнозовано зробила вигляд, що навіть гадки не мала про перебування лідера “Аль-Каїди” на своїй території, але образу на нахабних “ґрінґо”, які провели операцію без погодження з ними, затаїли.

Як стверджують міжнародні експерти, нині пакистанські генерали вже майже готові повалити президента країни Асіфа Алі Зардарі – слабкого й некомпетентного політика, який потрапив у політику лише як чоловік своєї покійної дружини – лідерки опозиції Беназір Бгутто, вбитої у 2007 році. Щоправда, Зардарі відчув, що пахне смаленим, і завчасно попросив захисту в Сполучених Штатів. Факт “продажу” американцям завдяки сайту “Wikileaks” став широко відомий, і Зардарі, відчувши раптове нездужання, чкурнув на лікування в Об’єднані Арабські Емірати – країну, де пакистанські політики традиційно відсиджуються під час криз на батьківщині. 

Далі ще веселіше. Пакистанський прем’єр Юсуф Реза Гілані, який залишився за головного, щойно довідавшись про авіаудар американців по пакистанському блок-посту (“Пошта” докладно писала про цей інцидент, у результаті якого загинули понад 20 пакистанських вояків), з телеекранів почав запевняти співгромадян у своїй щирій ненависті до США, заборонив транзит вантажів для НАТО в Афганістан, вигнав американські безпілотники з пакистанської військової бази й одночасно став відкрито фліртувати з генералітетом. Аж тут виявилося, що президент Зардарі, в якого, згідно з офіційною версії, був мікроінфаркт, не такий вже й немічний. Він швиденько примчав на батьківщину, щоправда, не в столицю – Ісламабад – а в найбільше місто країни Карачі, де в нього повно прихильників. Уже звідтіля він зробив заяву, що залишається біля керма країни, проте в столицю їхати поки що “просто не хоче”. 

Зараз у Пакистані склалася ситуація двовладдя: у столиці Ісламабаді керує прем’єр Юсуф Реза Гілані, натомість у Карачі носять на руках президента Асіфа Алі Зардарі. Якщо обидва добродії не знайдуть спільної мови – в ядерній державі, в якій проживає чимало радикальних ісламістів, розпочнеться громадянська війна. Куди тоді полетять ракети – невідомо. Може, в Індію, яка не хоче віддавати Кашмір, може, в Ізраїль, може, ще кудись. Сподіватимемося, що в Пакистані дадуть собі раду, і ракети таки залишаться у пускових шахтах.