Четвертого грудня християни східного обряду вшановують празник Введення у храм Пресвятої Богородиці

Зустріч Старого і Нового Заповітів – саме так трактують християнські богослови празник Введення у храм Пресвятої Богородиці, адже та, котра мала народити Спасителя, Месію, не тільки увійшла у старозавітний храм, а й була введена первосвящеником Захарією, батьком Івана Хрестителя, у святая святих храму, куди він сам мав право входити лише раз на рік. Для християн цей празник є введенням у нову історію спасіння, тож невипадково під час служби Божої маємо вже нагадування про Різдво Христове, а саму  Богородицю Церква величає у піснеспівах як Пречистий Храм Господа.

Празник Введення є одним із 12-ти найбільш шанованих у літургійному році, оскільки оповідає про дитячі та юні літа Пресвятої Богоматері, про її батьків та передчуття сповнення Господнього промислу – народження Спасителя. І хоч Святе Євангеліє нічого не говорить нам про цю подію, це не применшує її значення для нас. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успіння Божої Матері, є передання Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Із них довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії – святі Йоаким і Анна – будучи бездітними, дали обіцянку: якщо у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храм Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки першосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом. 

З історичних джерел знаємо, що празник Ввведення почали святкувати ще в перших століттях християнства, оскільки є відомості про побудову св. царицею Оленою 

(IV ст.) храму на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці. У IV ст. згадка про празник з’являється у творах Григорія Ніського. На Заході почали вшановувати цю подію через окреме свято значно пізніше, і вперше святкувалося воно в Авіньйоні у 1374 році за Папи Григорія ХІ.

У народному календарі це свято замикає осінню пору і починає зимову – від Введення і до Благовіщення не можна копати землю, щепити дерева. Вважалося, що, як і на Новий рік (а також на Різдво і на Великдень), той, хто перший прийде цього дня до хати, той буде першим “полазником”, себто тим, хто приносить добро чи якесь лихо. Зокрема, не бажано цього дня “ходити по хатах” жінкам, особливо старшим. Недобрим знаком вважалося й те, коли хтось приходить на позички. Загалом же намагалися провести цей день у мирі й злагоді, без сварок і якихось негараздів, адже: “Яке Введеніє, таке і щоденіє”.