Президент Ємену Алі Абдулла Салех, який правив країною останні 33 роки, увечері 23 листопада підписав пакет документів про передачу влади в країні тимчасовому уряду. Урочиста церемонія відбулася у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді в присутності саудівського короля й представників єменської опозиції. 

Таким чином Ємен став четвертою арабською країною, де впродовж цього року змінилося керівництво. В Тунісі та Єгипті це відбулося більш-менш мирно, лівійського полковника Каддафі довелося усувати великою кров’ю.

Зрештою, він єдиний, для кого втрата влади обернулася смертю. Його туніський колега Бен Алі встиг вчасно накивати п’ятами, прихопивш із собою свої мільярди, а єгиптянин Госні Мубарак наразі разом із синами перебуває під судом. Так виглядає, що Салех уникне серйозних проблем – план, запропонований арабськими країнами Перської затоки, передбачає екс-президенту недоторканність та імунітет від судового переслідування. Салех уже повідомив, що збирається на лікування у США, оскільки потребує постійного спостереження з боку медиків після подій червня поточного року, коли його ледь не вбило ракетою, випущеною опозиціонерами по президентській резиденції. 

Тим часом у Лівії, незважаючи на загибель полковника Каддафі, ніяк не може вщухнути насильство. В місті Бені-Валід під час збройної сутички було вбито семеро людей. Але це ще дрібничка порівняно з наведеними в доповіді Організації Об’єднаних Націй фактами. Міжнародні спостерігачі стверджують, що нині у “вільній” Лівії щонайменше сім тисяч людей утримуються у в’язницях за недоведеною підозрою у “симпатіях” до покійного Каддафі, причому нова революційна влада не поспішає надати їм можливість постати перед судом. Як зазначається у доповіді, що планується до розгляду на засіданні Ради Безпеки ООН 28 листопада, політичні в’язні, які відбували тюремні строки за часів правління Муаммара Каддафі, після його повалення були звільнені, однак проблема в тому, що на їхнє місце посадили нових “в’язнів сумління”. Більшість з них перебуває у погано обладнаних центрах утримання, контрольованих різноманітними революційними бригадами, які не дають своїм бранцям можливості постати перед справедливим судом і виправдатися, або, навпаки, понести заслужене покарання. 

Крім того, в доповіді Організації Об’єднаних Націй наголошується, що багато ув’язнених, серед яких є чимало жінок і дітей, утримуються в нелюдських умовах, з ними поводяться жорстоко, б’ють і катують. Непоодинокими є і випадки ґвалтувань, причому не лише щодо захоплених революційними бригадами жінок, але й щодо підлітків та навіть молодих чоловіків. Також міжнародні експерти звернули увагу на те, що нині в Лівії оголошено справжнє полювання на людей з темним кольором шкіри. Нова влада підозрює усіх вихідців з чорної Африки в тому, що вони нібито були найманцями Каддафі. У доповіді ООН окремо відзначається ситуація в лівійському місті Таверга, жителів якого революціонери масово обвинуватили в лояльності до Каддафі. Після падіння режиму полковника повстанці масово арештовували всіх без винятку городян, після чого більшість з них стратили без суду і слідства.

Як бачимо, революції мають й зворотний бік – дуже часто малопривабливий, який не має нічого спільного з боротьбою за свободу. В Лівії ця проблема існує досі, Ємен, можливо, її уникне. Залишається ще Сирія, чий президент Башар Асад досі не зважився віддати владу, заливаючи країну кров’ю опозиціонерів.