Непоступливий Башар Асад може повторити долю полковника Каддафі

Хвиля арабських протестів, що змела багатолітні режими в Тунісі, Єгипті та Лівії, наштовхнулася на сирійську греблю. Тутешній диктатор Башар Асад нізащо не погоджується віддавати владу, нацьковуючи на протестантів армію та сили безпеки. Щодня в країні гинуть люди. За даними ООН, з березня цього року були вбиті понад 3500 сирійців.

Урешті-решт увірвався терпець в Організації Об’єднаних Націй, чий Комітет з прав людини днями ухвалив резолюцію, яка жорстко засуджує сирійський режим за придушення протестного руху і закликає Дамаск прийняти до виконання план Ліги арабських держав щодо припинення насильства. Ініціаторами прийняття документа виступили Британія, Франція та Німеччина, яких підтримала низка арабських держав, зокрема: Бахрейн, Йорданія, Кувейт, Марокко, Катар, Саудівська Аравія і Єгипет.

Формально резолюція ООН – лише декларація міжнародного осуду. Водночас деякі експерти припускають, що цей документ може дати “зелене” світло воєнній акції проти режиму Асада. Причому західні країни, навчені гірким досвідом Іраку та Афганістану, в бійку не полізуть. Натомість аж рветься в бій Туреччина, яка давно точить зуби на прикрого сусіда. Нещодавно турецький прем’єр-міністр Реджеп Ердоган – нечувана справа в дипломатії – прямо закликав главу іншої держави (тобто, Башара Асада) подати у відставку: “На благо вашого народу Ви просто повинні піти!”. Не менш войовничою була й заява президента Туреччини Абдулли Гюля, який сказав, що сирійський режим “зайшов у глухий кут”, і потрібно бути готовими до найгіршого сценарію. Не варто забувати й про те, що Туреччина відкрила кордони і пускає на свою територію тисячі сирійських біженців, які рятуються від репресій. Дамаск різко протестував, але побачивши на кордоні турецькі танки, в бійку не поліз. Це, щоправда, не означає, що не посуне в наступ Туреччина. Армія в неї могутня, та й авіаційна підтримка з боку союзників по НАТО гарантована.

З іншого боку з’явилися чутки про те, що на захист Асада може виступити Росія. Москва вже блокувала прийняття Радою Безпеки ООН жорсткої антисирійської резолюції, що передбачала міжнародну блокаду Дамаска. А днями з’явилася інформація, що три російські військові кораблі вже увійшли в сирійські територіальні води в районі військово-морської бази Тартус. Іранська газета “Tehran Times” цитує неназване джерело в російському керівництві, яке пояснило, що перебування російських бойових кораблів неподалік узбережжя Сирії має продемонструвати НАТО, що Москва не дозволить розпочати воєнну операцію проти Дамаска під приводом гуманітарної місії. Цікаво також, що росіяни з’явилися біля сирійського узбережжя відразу після заяви міністра оборони Канади Пітера Маккея, який зазначив, що Королівський флот Канади, який брав участь в операції НАТО “Об’єднаний захисник” з повалення режиму Каддафі, залишиться в Середземному морі аж до кінця 2012 року. За словами генерала, така необхідність “викликана небезпекою громадянської війни, яка розгортається в Сирії”.

А напередодні глава МЗС Росії Сєргєй Лавров різко засудив події навколо Сирії, заявивши, що заклик Заходу до повалення Асада схожий на “політичну провокацію в міжнародному масштабі”. “Вимоги про припинення насильства повинні бути адресовані і владі, і озброєним провокаторам, які називають себе сирійською опозицією”, – наголосив Лавров. 

Зазначимо також, що сирійське керівництво в оцінці можливості війни за участю міжнародного контингенту налаштоване рішуче. В інтерв’ю британській газеті “The Sunday Times” Башар Асад попередив, що будь-яка спроба іноземної інтервенції спричинить “справжній землетрус, що струсоне увесь Близький Схід”. Асад з якоюсь одержимістю наголосив, що до кінця продов­жуватиме боротьбу проти “озброєних банд”. На запитання, чи готовий він померти в бою, сирійський президент відповів – “Звичайно!”, наголосивши, що боротиметься “не за себе, а за народ і країну”. Те саме колись казав і полковник Каддафі. Він зрештою, і загинув зі зброєю в руках. Чи така сама доля чекає на Асада – життя покаже. Однак затятість й одного, й іншого обернулася загибеллю тисяч їхніх співгромадян. Якби диктатори віддавали владу добровільно, насильства в світі було б значно менше.