Днями дві організації, що представляють споживачів і виробників нафти – відповідно, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) та Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) – озвучили свої прогнози щодо ситуації на ринку вуглеводнів. У кожного виявилася своя правда: експортери побоюються погіршення платоспроможності ринків збуту, а споживачі – наслідків “арабської весни”, що може призвести до дефіциту сировини й небувалого росту цін. 

Цього року, за прогнозами, світове споживання нафти досягне позначки понад 89 мільйонів барелів. З огляду на великі потреби Китаю та Індії, чия промисловість розвивається бурхливими темпами, Міжнародне енергетичне агентство, що об’єднує 28 найбільших країн-споживачів енергії, цього літа неодноразово зверталося до ОПЕК з проханням збільшити видобуток, попереджаючи про “руйнівні наслідки” зростання вартості вуглеводнів. Ситуацію суттєво погіршила громадянська війна в Лівії, що позбавила світовий ринок щонайменше 1,5 мільйона барелів нафти щодня. 

Однак заклики споживачів виробники не почули. Внутрішні розбіжності в Організації країн-експортерів нафти, що об’єднує 11 країн Африки, Близького Сходу та Венесуелу, не дозволили її членам домовитися про підвищення квот на видобуток. Зазвучали навіть тривожні думки на тему того, що ОПЕК узагалі не здатна регулювати світові ціни на чорне золото. У підсумку Міжнародне енергетичне агентство втретє в історії було змушене розпломбувати свої резерви, виділивши ринку 60 мільйонів барелів нафти. Після цього ціни на марку “Brent” впали до чотиримісячного мінімуму, що страшенно не сподобалося виробникам. 

Тож нічого дивного в тому, що цінові прогнози обидвох організацій виявилися кардинально різними. Міжнародне енергетичне агентство плекає надії на 120 американських доларів за барель до 2035 року, натомість ОПЕК обіцяє не менше як 133 долари. Утім, МЕА традиційно не забуло й про похмурий сценарій. На думку найнятих споживачами експертів, у тому випадку, якщо інвестиції в країни Близького Сходу та Північної Африки зменшаться хоча б на третину (що цілком вірогідно з огляду на події “арабської весни”), нафта до 2035 року буде коштувати 150 доларів. Не дійшли згоди і в обсягах споживання. У МЕА розраховують не перевищувати позначки 99 мільйонів барелів щодня (до того ж таки 2035 року), натомість в ОПЕК вважають, що щоденне споживання сировини сягне 110 мільйонів барелів або й більше. 

Обидві організації не сходяться ще в багатьох цифрах, що, зрештою, й не дивно. Єдине, в чому оцінки експортерів і споживачів солідарні, – це страхи. ОПЕК своїм власним проблемам присвятив усього кілька рядків, натомість не пошкодував похмурих відтінків для покупців. Виробники нафти побоюються високого безробіття й боргової кризи в Європі, а також нестабільності у Сполучених Штатах, переживаючи за платоспроможність своїх найбільших ринків збуту.

У доповіді МЕА акцент, навпаки, робиться на політичній нестабільності в країнах Близького Сходу й Північної Африки. Енергетичне агентство боїться нових перебоїв з поставками й зростання цін. До цих, зрештою, доволі традиційних побоювань у МЕА додалося ще одне, пов’язане з наслідками відмови від атомної енергії, що суттєво підсилить залежність споживачів від нафти й газу. Водночас у зв’язку з очікуваним зростанням споживання “неекологічних” енергоносіїв, на новий рівень виходить проблема глобального потепління. Фахівці Міжнародного енергетичного агентства стверджують, що якщо не змінити нинішню промислову політику, то через п’ять років глобальна середня температура перевищить доіндустріальний рівень на два градуси, що раніше було визнано неприпустимим. 

Єдине, в чому зійшлися обидві організації, то це в тезі, яку покупці нафти наполегливо рекомендують останні 15 років, – не знижувати обсягів інвестицій у нафтову інфраструктуру. Логіка очевидна: якщо експортери штучно обмежать пропозицію, споживачі одразу ж обмежать обсяг закупівель і уже не зможуть постачати продавців нафти валютою. Організація країн-експортерів нафти з цим абсолютно погоджується. Але чи вистачить експортерам злагодженості, щоб подолати внутрішні протиріччя і проводити більш-менш скоординовану політику?