Тож і “Пошта” вирішила влаштувати собі вечір української кухні. Оскільки зустрітися в центрі якось не випадало, то зустрілись там, де було зручно.

Багато знайомих вже давно радили відвідати “Гуцульську гражду”, що на Володимира Великого, одразу за видавництвом. Тож, опинившись неподалік, рушили туди. Здивувало, що при вході нас ніхто не зустрів, а гардероб не працював. Зайшовши в зал, зрозуміли чому – температура в приміщенні мало чим відрізнялася від зовнішньої. Як пояснили згодом, палять тільки, якщо замовляти наперед. Але про все по порядку.

Вибравши столик сіли у дальньому залі (ми були єдиними клієнтами), де не було телевізора з російським серіалом, і хвилин з десять чекали офіціанта. Його неохайний вигляд вже мав би насторожити (як і стан вбиральні, де навіть руки не було чим витерти). 

Однак ми, на свою голову, були впертими. Він дав одне на двох меню, другого ми так і не дочекались. Переглянувши не такий вже й багатий перелік страв, до речі з численними виправленнями, все ж знайшли чим повечеряти. Зачекавши ще хвилин десять, адже кнопки виклику обслуги нема, зробили замовлення. Довелося змінювати свій вибір, бо вподобаного бігоса не виявилось, а оскільки добряче змерзли, замовили також і гаряче капучіно. Вклалися десь на гривень двісті. Враз за нашими спинами почався рух – накривали великий стіл під замовлення (чому ж не увімкнули опалення чи  затопили камін?), а коли ми вибирали столик нас про це ніхто не попередив. А мали б.

Принесли “капучіно”, саме в лапках, бо цей напій у двох (різних!) не зовсім чистих дешевих (як і весь посуд закладу) горнятках аж ніяк не відповідав уявленням про справжнє капучіно, а нагадував ту бридку сірувату бурду, якою нас поїли у шкільній їдальні. Пити перехотілося. Проте впертість – страшна річ, сидимо, вже встигли нагріти стільці. Маємо час розглянути інтер’єр. Кіч в українському стилі, при чому повний. Недолугі написи на стінах, сценки з побуту та полювання. На стінах шкури тварин та їх голови. Над нашим столиком помітили опудало яструба, який своїм непристойним місцем цілився чи то комусь в голову, чи то в тарілку. З автентичних речей – кілька дротованих горщиків, ліжників, маглівниця, праник, качалка тощо. Не густо.

Тим часом за плечима рух пожвавлювався. Підтягалася “компанія”. Пересіли у передній зал, де і далі йшов собі серіал, а адміністратор узгоджувала меню із замовниками банкету. Ніхто не підійшов. Посиділи ще хвилин десять (всього з часу замовлення вже сорок). І без докорів сумління… пішли, платити за таке знущання – себе не поважати. Нас ніхто не наздоганяв, а ми дивувалися: “Чого ж ми такі вперті та голодні?”

Як кажуть, голод – не тітка, тож, щоб все-таки завершити вечір позитивом, пройшлися одну зупинку до перехрестя Стрийська-Наукова. Одразу ж за зупинкою у бік Сихова по вулиці Хуторівка – новий ресторан “Хутірець”. Здалеку запахло смачнючими шашликами, що смажилися надворі. На вході нас радо привітали та запросили за столик, вільних місць було небагато. 

Інтер’єр також в українському стилі, проте без надлишку та несмаку. Відразу звернули увагу на підлогу з підігрівом – промерзли-бо добре. Акуратне меню з українськими смаколиками нас потішило, але й змусило поміркувати – чого ж нам найбільше хочеться. Тож зупинили свій вибір на бануші, якого так і не дочекалися у попередньому закладі, грибній юшці, коропі на мангалі (не давав спокою запах мангалу) та кров’янці зі шкварками. 

А вже за хвилину насолоджувалися запашним теплим узваром, уважний офіціант поцікавився чи питимемо холодний чи підігріти. Хвилин за десять принесли бануш з присмаками та запашну юшку з домашнім тістом. Тут ми і відірвалися! Чи то ми такі голодні вже були, чи й справді надзвичайно смачно? Однак інші відвідувачі теж виглядали задоволеними. А ще за півгодини принесли золотавого коропа з цитриною, для зручності красиво загорнутою у фатін та апетитною кров’янкою зі шкварками та бурячками з хроном. Справедливості ради треба зазначити, що до бурячків солі не дають, а вона виразно відчувалася. Проте ця дрібниця не зіпсула ні настрою, що нарешті став веселішати, ні апетиту, який нарешті вдалося задовільнити. 

Шкода було лише втраченого часу…

Чек на двох обійшовся у двісті гривень.