Гіоргі Барамідзе, віце-прем'єр Грузії, міністр у справах європейської та євроатлантичної інтеграції, про витоки конфлікту, безвихідь Тбілісі та українську підтримку

У вівторок минуло сорок днів із дня початку російсько-грузинської війни. Хоча, на перший погляд, конфлікт притлумлено, однак, схоже, війна додала проблем молодій кавказькій демократії на багато років уперед. І не тільки грузинському керівництву. Уся Європа досі аналізує висліди першого на теренах екс-СРСР військового протистояння колишніх республік, не кажучи вже про Америку, де російсько-грузинська карта стала справ­жнім елементом президентських виборчих перегонів. Нині подаємо погляд безпосереднього учасника подій. 

- Чи усвідомлювало грузинське керівництво перед тим, як віддати наказ ввести війська в Південну Осетію, що воно піддається на ро­сійську провокацію й відкриває двері для російської інтервенції?

- По-перше, ми нікуди війська не вводили. Південна Осетія - це частина нашої держави, й ми діяли на своїй території. По-друге, щодо провокації, то ви називаєте провокацією інтервенцію російських військ на нашу територію. Тобто грузинський уряд відреагував на атаку на грузинські збройні сили і мирних жителів. Нас атакував підрозділ у складі 2000 військовослужбовців і 150 бойових машин, котрі, порушуючи будь-які норми й правила, перетнули кордон Грузії. Ми вчинили так, як вчинила би будь-яка суверенна демократична держава в такій ситуації.

- Куди саме увійшов цей російський контингент?

- Треба знати, що в Південній Осетії діяли дві адміністрації. Одна з них підпорядкована сепаратистам на чолі з Едуардом Кокойти, вона контролювала менше 50% автономної республіки. Другою адміністрацією на території, де мешкало 80% грузинів і лише 20% осетинів, керував етнічний осетин Дмітрій Санакоєв. Території, підпорядковані обом адмі­ністраціям, були перемішані. Тепер уявіть ситуацію, коли на територію, що була в зоні контролю грузинської армії, входить чужий військовий контингент у кількості двох полків за підтримки бронетехніки. Враховуючи грузинські масштаби - це доволі численне угруповання. Тож скільки треба ввести іноземних вояків, щоб грузинський уряд мав право реагувати, і куди вони мають дійти? Навіщо тоді існує уряд країни, армія. Це - була пряма інтервенція, яку супроводжували бомбардуванням грузинських сіл. І все це зафіксовано в рапорті ОБСЄ.

- Тобто далі терпіти вже не було можливості?

- У нас просто не було іншого виходу. Ми чудово розуміли, що йдемо на відкрите військове протистояння з Росією, але що нам залишалося? Нам слід було чекати, поки вони увійдуть в Тбілісі? Тож із моменту, коли вони перетнули наш кордон, - війна розпочалася. Тому хибно казати, що вони нас спровокували. Вони нас атакували, вони вдерлися на територію Грузії. Це потім Москва намагалася подати ситуацію так, немов вона на щось відреагувала. Вона ні на що не відреагувала, а розпочала війну. На першій стадії ми змогли подолати опір цих двох тисяч росіян та сепаратистів, котрі їх підтримували, і звільнити територію. Але потім, коли їм на підмогу прийшли значні сили, що значно перевершували грузинську армію чисельно і технічно, їм вдалося перемогти.

- Яка зараз ситуація у так званих "буферних зонах"?

- Ми не знаємо таких зон. Є зона російської окупації і зона, вільна від окупації. Поки в Грузії присутні ро­сійські солдати, доти будь-яка територія, де вони присутні, це - окупована територія. Тобто немає жодної "буферної зони". Це росіяни намагаються так подати ситуацію. Це - їхня пропаганда, їхня політика.

- На вашу думку, коли реально слід очікувати виходу російських військ з окупованих територій?

- Це може тривати рік, може - 2, 3, 5, 10. Скільки це триватиме, стільки ми й будемо воювати, будемо боротися. Звичайно, не військовим шляхом, бо в нас немає можливості мірятися вій­сь­ковою силою з Росією. Це буде дипломатична й по­літична війна. Допоки останній окупант не покине нашої території.

- А коли російські війська мали б покинути грузинську територію, згідно з мирним договором?

- Вони мали покинути всю територію Грузії, зокрема Південну Осетію та Абхазію, зразу ж після підписання договору, тобто ще місяць тому. Що ж до так званих "російських миротворців", то вони принаймні формально могли там перебувати до того, поки Росія не визнала незалежності Абхазії та Південної Осетії. Тепер вони вже не мають навіть формального права відігравати роль миротворців.

- На вашу думку, чи адекватною була реакція Заходу на російську агресію?

- Захід засудив агресивні дії Кремля і підтримав Грузію. Маю надію, що він допоможе Грузії відновити зруйноване війною господарство.

- Якої допомоги ви очікуєте від України?

- Насамперед, моральної підтримки. Для нас було дуже важливо, що Президент Віктор Ющенко в перші ж дні війни прибув до Тбілісі, аби підтримати наш народ перед обличчям зовнішньої агресії.

- Чи бажаною для Тбілісі була б присутність у Абхазії та Південній Осетії українських миротворців?

- Дуже бажаною. Єдине, що все тепер залежатиме від домовленостей, яких ми досягнемо на наступних переговорах.