Розлучення батьків болісно б'є, передусім, по дітях. Вони не розуміють проблем дорослих, тому дуже часто вважають, що саме вони є причиною розпаду сім'ї. Особливо, коли батьки сваряться, обливають один одного брудом. Психологічна травма, якої зазнає дитина, може в майбутньому завадити їй створити власну сім'ю.

Коли мати -"мігера",
а батько - "сучий син"

Назарові нині 14. Його батьки п'ять років тому розлучилися. Перед тим були постійні скандали. Син, аби не чути лайливих слів, які батьки посилали на адресу один одного, спочатку закривався у ванній кімнаті, а пізніше просто втікав із дому і не повертався декілька днів. Жив у бабусі,  родичів. Пропускав уроки, почав гірше вчитися. Вчителька бачила, що з учнем щось коїться, викликала батьків до школи, просила вникнути в його проблеми і домогти з них вибратися. Та їм було не до того. Коли батьки остаточно розбіглися в різні боки, життя Назара нагадувало пекло. Мама плакала і у всьому звинувачувала батька, просила з ним не зустрічатися. Батько твердив, що їхня сім'я розпалася  через "матір-мігеру". А невдовзі й зовсім забув про сина й одружився вдруге. Назар у свої 14 фактично утри­мує сім'ю, підробляючи на будівництві, бо матір через пияцтво звільнили з роботи. Удвох вони живуть лише на синові підробітки. Хлопець утримує і дім, він миє, пере, прибирає, варить їсти і матір ні в чому не звинувачує, бо дуже її любить. Його єдина мрія - повернути все назад і зажити щасливою родиною.      

Під час розлучення руйнується життя не лише дорослих, а й дітей, бо руйнується їхній мікросвіт, в якому вони були щасливими, почувалися безпечно і впевнено, особливо коли була нормальна родина (про неблагополучні сім'ї не йдеться). Сину чи доньці дуже часто складно уявити, як це близька людина, котру вони обожнюють, з нетерпінням чекають з роботи, разом відпочивають у вихідні, тепер житиме деінде. Це для дітей трагедія. І переживають її не лише маленькі діти, а й значно більші, вік тут не відіграє ролі. Тим паче, що процес розлучення поглинає батьків цілком, у них на дітей часто вже не вистачає ні сил, ні часу. А діти залишаються наодинці зі своїм горем і в тому, що сталося в родині, звинувачують себе. Почуття вини ще більше поглиблює травму.

Завідувач стаціонарного відділення обласного психоневрологічного диспансеру Марія Люсак радить підготувати дітей до розриву стосунків між батьками, поговорити про це з ними і якомога більше часу проводити з сином чи донькою. Це пом'якшить травму. Дітям слід пояснити, що відбувається, але увагу акцентувати на тому, що батьки, хоч і житимуть окремо, але, як і раніше, любитимуть їх. В жодному разі не можна ображати один одного в присутності дитини, не поливати брудом.

- Цю нелегку розмову варто розпочати зі слів, що і батько,  і мати однаково люблять дитину і в тому, що вони тепер житимуть не під одним дахом, немає її вини, так склалося, - каже викладач психології Львівського інституту МАУП Анастасія Ковальчук. - Ти і надалі будеш нашою любимою дитиною. Якщо житимеш з мамою, то у будь-який час, коли захочеш, можеш зустрітися з татом. Ми і далі разом ходитимемо на футбол чи в театр.

Син чи донька -
не третій зайвий

Для дітей розлучених батьків дуже важливим є те, які стосунки збереже колишнє подружжя. Якщо вони налаштовуватимуть дитину проти одного з батьків чи переманюватимуть її до себе, це тільки поглибить рану. Фахівці кажуть, що було б добре, якби батьки після розлучення не лише зберегли нормальні люд­ські стосунки, а й узяли дитину і поїхали кудись разом. І весь цей час приділили лише своєму чаду.

Суб'єктивний погляд

Ігор Корнієнко, голова практикуючих психологів Львівщини

Розлучення батьків, незалежно від того, мирно вони розходяться чи оголошують  "війну", це  шок для дитини. Така новина викликає у неї гаму негативних емоцій: тривогу, злість, страх, при чому тотальний. У дітей молодшого віку може виникнути страх перед темрявою. Найбільш негативним є те, що у дітей виникає почуття вини. Вони починають припускати, що їхня поведінка стала причиною того, що батьки розлучаються: можливо, приносили не дуже хороші оцінки зі школи, розбили улюблену мамину вазу, батькові зіпсували радіоприймач тощо. Дуже часто і батьки роблять дітей заручниками. Кожен з них прагне, щоб дитина стала на його бік: "Ти бачиш, який тато поганий". "Ти ж знаєш, що твоя мама істеричка". Але ж діти однаково люблять обох батьків і не хочуть вибирати. Їх охоплює страх, що тепер можуть залишитися самі. Таким дітям обов'язково треба  вихлюпнути негативні емоції. Добре, якщо є бабуся чи дідусь, яким дитина довіряє, чи улюблена вчителька. У дітей через стрес можуть виникнути різноманітні психосоматичні захворювання: енурез, заїкання, смоктання пальця тощо. Підлітки особливо боляче реагують на розлучення батьків. Я пригадую випадок, коли 15-річний хлопчина, батьки якого розлучалися бурхливо, розпилювали шафу навпіл, ділячи майно, вчинив спробу самогубства. У дітей на тлі неврозу виникають проблеми зі шлунково-кишковим трактом, вони скаржаться на головні болі. Такий сценарій розвитку подій закарбовується у підсвідомості дитини. І в майбутньому вони також можуть розлучитися або, навпаки, боятимуться створювати власну сім'ю, аби потім не повторити шлях батьків.

Але такі стосунки складаються не так вже й часто. Переважно після розлучення діти залишаються жити з мамою і їм бракує спілкування з татом. Іноді він невдовзі одружується вдруге й на дитину від першого шлюбу не має часу або нова дружина проти частих зустрічей. Часто покинута жінка забороняє чоловікові бачитися з дитиною,  у такий спосіб караючи його. Іншими словами, кожен дбає про свої інтереси, а інтереси дитини відсуваються на задній план. І це в майбутньому не обіцяє нічого доброго ні дитині, ні батькам. Відсутність виховання батька негативно впливає і на хлопчиків, і на дівчаток. Хлопцеві потрібен зразок чоловічої моделі поведінки. Якщо син живе без батька, то є три варіанти його розвитку: він буде мати жіночний характер, стане маминим синочком чи буде брати від життя усі негативні риси (алкоголь, куріння) або в 16 - 17 років візьме весь тягар годувальника на свої плечі. У такий спосіб він проявлятиме чоловічі риси. Для дівчинки присутність батька в родині також є дуже важливою. Це додає їй впевненості в собі,  допомагає регулювати свою поведінку. Коли дівчинку виховують без тата, їй згодом дуже важко налагоджувати стосунки з протилежною статтю, бо в неї нема досвіду спілкування з чоловіками. Якщо у матері буде вдалий другий шлюб, то проблеми можна буде уникнути, але, звісно, за умови, що між вітчимом та дітьми складуться хороші стосунки. Дуже часто батьки після розлучення не поспішають узаконювати свої стосунки з іншими чоловіком чи жінкою, живуть у цивільному шлюбі. Але злі язики чи дітлахи можуть насміхатися з дитини, завдаючи їй ще біль­шого болю.

Фахівці кажуть: майже кожен шлюб можна зберегти, якщо цього захотіти. Коли ж подружжя не може самостійно розв'язати проблем, які загнали його у глухий кут, можна звернутися до сімейних психологів, які завжди готові допомогти. Коли ж усе-таки вирішили розлучитися, то треба робити це інтелігентно, не втрачати людського обличчя, передусім, перед власними дітьми.