Куди поспішає Табачник?
III Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, який одноголосно підтримав усі пропозиції Міносвіти, педагоги називають “ручним”
III Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, який одноголосно підтримав усі пропозиції Міносвіти, педагоги називають “ручним”
У Міністерстві освіти всіляко шукають підтримки, зокрема для неоднозначних ініціатив, які там названі реформами. І найцікавіше, що відомство таки отримує одобрення: від некритично налаштованих студентів на “всеукраїнському референдумі” і до лояльно налаштованих педагогів, яких відібрали для участі у III Всеукраїнському з’їзді працівників освіти.
|
ДО ТЕМИ “Пошта” запитала щодо цього думку директора “Демократичних ініціатив” Ірини Бекешкіної, яка одна із перших звернула увагу на рукотворний референдум студентства. За словами соціолога, останні події прагнуть подати як певні здобутки Табачника, які ще й підтримують освітяни. “Поспішати насправді є куди. Якось, ви бачите, над Табачником весь час здіймаються хмари. Навіщо переносити з’їзд на весну, якщо тоді все вже може бути без Табачника? А зараз це подається, як певна його успішна діяльність, ще й за схваленням громадськості, освітян”, – каже вона. Критику міністр освіти чує не лише від українських журналістів чи студентів-мітингувальників. Так, раніше “Freedom House” у доповіді пропонував президентові зняти напругу в суспільстві, яку викликає постать міністра, і замінити головного освітянина. Сам же Віктор Федорович щонайменше двічі робив серйозне зауваження Дмитру Володимировичу. Міністр не виправився, але й президент далі не пішов. Хоча на завтра запланована участь Януковича у засіданні уряду. Поінформовані джерела в АП стверджують, що цього разу може й не обійтися без “кадрових рішень”.
|
Непересічну подію, що мала стати майданчиком для обговорення проблем та майбутнього освіти, перетворили на поле для вияву масової підтримки. Головними під час з’їзду освітян були аж ніяк не обіцянки міністерства чи слова Азарова, а голосування педагогів за пропоновані документи. Передбачалося, що освітяни підтримають три життєво необхідні тексти: Національну стратегію освіти на наступні десять років, нову редакцію Закону “Про вищу освіту” та Етичний кодекс українського вчителя. Останній документ, утім, вирішили зняти з порядку денного. Інші ж – проголосували одноголосно.
У наступні два тижні в ці документи мають внести дрібні правки, аби далі якнайшвидше ухвалити. Затвердили учасники з’їзду і резолюцію, в якій вимагають від парламентарів “забезпечити заробітну плату не меншу, ніж середня у промисловості; встановити пенсію освітянам не менш ніж 80% зарплати; пустити видатки з місцевих бюджетів на позашкільну освіту; спростити процедуру тендерів для навчальних закладів”.
Байдуже, що насправді з’їзд освітян неадекватно представляв працівників освіти. Добір учасників проводили у міністерстві. Ще за тиждень до події президія Академії наук вищої школи України вирішила бойкотувати подію, закликавши небайдужих вчинити аналогічно. Обговорення проблем справді необхідне, але підготовка з’їзду виказує, що дійство мали намір перетворити на добре знані за часів СРСР “одобрямси”.
На це вказувало і дослідження Центру освітнього моніторингу. Так, дослідники з’ясували, що понад 90% педагогів не брали участі у висуванні та обранні делегатів з’їзду. Більше того, понад 80% не мали достатньої інформації про підготовку події і ті документи, які на ній розглядатимуться. Відтак і очікування педагогів – семеро із десяти впевнені, що рішення, які ухвалить з’їзд, не приведуть до поліпшення соціального статусу педагогів та стану справ в освіті.
Та хіба дана напередодні події обіцянка Азарова підвищити зарплату вчителя впродовж 2012 року на 700 грн не поліпшить соціального самопочуття? Хіба 3400 грн бракуватиме освітянам, як компенсація за вади системи? Виступ прем’єра на з’їзді чітко показує – очікувати прогресу не доводиться. Коли Азаров зачитував здобутки уряду, зокрема п’ятикрокове у 2011 р. підняття зарплати вчителям, аудиторія засміялася. Після запевнень Табачника (мовляв, усе правильно – потрохи, але було), Микола Янович вирішив рахувати “по-простому”: “Кожний місяць збільшуються видатки на оплату праці. Виникає питання – гроші не доходять до вас? Доходять. Отже, давайте вірити цифрам”. Тому, якщо сказали в середньому по 3400 у 2012-го, то хто що б не казав, скільки б фактично не отримував, буде так, як пораховано. Постає, звичайно, запитання, навіщо міністерству такий поспіх?
