Андрей Шептицький використовував прибутки від своєї фінансової активності для благочинних цілей Церкви та громади

 На початку листопа­да Українська греко-ка­толицька церква вшановує пам’ять митрополита Андрея Шептицького, який у 1944 році відійшов у вічність. Безумовно, він був найвидатнішим церковним діячем ХХ ст. Будучи великим патріотом своєї країни, митрополит надихав українців на боротьбу за незалежність, відстоював їхні права перед австро-угорською, російською, польською, радянською, німецькою окупаційними владами.

Він вважав, що когось може здивувати його втручання у нецерковні справи: “Чи я лікар, чи я прокурор, чи я політик, щоб питати про здоров’я свого ближнього? Ні я – не лікар, не прокурор і не політик, я – отець, а вітцеві нічого не є чуже”. У цей простий спосіб він дав зрозуміти, що дивиться на відносини суспільства і Церкви як на дуже широкі і дуже багатогранні.

За 44 роки митрополичо­го служіння Андрей Шептицький не відступав від свого наміру створити християнську державу. Для цього він використовував не лише свій сан, богословські знання та меценатство, а й неабиякий підприємницький хист. 

Львівська ар­хієпархія під його проводом була чи не найпотужнішою бізнесовою структурою того часу в Галичині, а митрополит, говорячи сучасною мовою, є прикладом успішного, соціально-відповідального менеджера. У володінні архієпархії були величезні лісові угіддя, нафтові промисли, банки та багато іншого як у Галичині, так і за кордоном. Він трактував свою фінансову активність як джерело для отримання прибутків, які можна використовувати для благочинних цілей, для потреб Церкви і громади.

Протягом свого життя Ве­­ликий Митрополит допома­гав культурним установам – “Просвіті”, “Сільському господареві”, Науковому товариству ім. Шевченка, “Рідній школі”, Пластові, опікувався заснуванням Національного музею, Богословської академії, Земельного банку гіпотетичного, дівочої гімназії, малих семінарій у Львові та Рогатині. 

З особливою ревністю дбав про народну освіту. 1903 року заснував народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бід­ні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині. Його коштом багато наших обдарованих, але небагатих дітей студіювали за кордоном право, медицину, мистецтво. Він – фундатор Національного музею у Львові. А коли йому закидали, що він не будує храмів, то митрополит відповідав, що спершу треба збудувати націю, яка і збудує ці храми.