За нецензурні слова не варто одразу карати дитину, адже нерідко вона копіює розмову дорослих або намагається привернути до себе увагу

Усі батьки намагаються добре виховувати своїх дітей, відмежовуючи їх від поганого впливу навколишнього середовища. В сім’ї цінують традиції, спілкуються між собою тільки культурними словами, та здивуванню батьків немає меж, коли під час розмови в дитини раптом вихоплюється лайливе слово. 

Та не треба відразу панікувати – рано чи пізно з такими проблемами зіштовхуються всі родини.  Універсальних ліків від подібної напасті немає, та передусім варто зрозуміти, що дитина цим хоче сказати: вона зла на увесь світ, дражниться чи просто повторює почуте, не розуміючи змісту. І, за словами дитячого психолога Ірини Балюк, у цьому випадку велику роль відіграє вік дитини. 

Почути і повторити

Дітям властиво слухати все, що говорять навколо, і ніхто не зможе перешкодити цьому процесу. Тож ваше чадо може набратися нецензурних слів будь-де. 

Одним із головних наслідувачів для дитини є телевізор. “Малюки годинами можуть сидіти біля екрана, спостерігаючи за сюжетами багатьох серіалів. Власне, сам сюжет їх не надто цікавить, а от нові слова і вислови вони схоплюють на льоту. Потім іде бурхливе обговорення з іншими дітьми, і після такого обміну думками маля приносить додому великий арсенал висловів, які шокують батьків. Причому вишукані звертання приживаються в дитячому лексиконі набагато гірше, ніж лайка мультяшних супергероїв. Адже, якщо подивитися звичайні дитячі мультики, легко з’ясувати, що словниковий запас у них не набагато кращий, ніж у бойовиках”, – зазначає “Пошті” Ірина Балюк. 

Та варто пам’ятати, що дитина дуже багато вчиться у своїй сім’ї. Співрозмовниця зазначає, що батьки для дитини – це головний приклад для наслідування. Перш ніж пробувати викоренити в неї схильність до лайки, варто прислухатись до своєї мови.

“Можна згадати хоча б те, що вимовляємо, коли вдаряємо по пальцю молотком, а наш нащадок стоїть за два кроки від нас. Якщо малюк бачить, що батько не вступає у перепалку з п’яним грубіяном, а відійде вбік, він обов’язково це запам’ятає. Або якщо мати стежить за своєю мовою під час розмови телефоном, то й донька буде поводитись аналогічно”, – каже психолог. 

Сварливі малята

Із проблемою дитячої лайки батьки зіштовхуються у три-чотири роки. Саме тоді дитина часто й охоче вживає слова, змісту яких може й не розуміти, але звучання або інтонація сподобалася. Багато нецензурних слів несуть у собі емоційний заряд і тому досить легко запам’ятовуються.

“З малюками все просто: для них будь-яке нове слово – іграшка, яку вони випадково підхопили на вулиці. Діти трьох-чотирьох років здебільшого навіть не розуміють значення таких нецензурних слів. Вони можуть кілька разів використати в розмові лайку, а потім про неї забути”, – зазначає Ірина Балюк. 

Головне завдання для батьків – не реагувати на погані слова та пропустити повз вуха. Адже, якщо хтось із дорослих розсердиться, розсміється чи накричить, дитина може згодом спеціально лаятися при мамі з татом. 

“Можливий і варіант, що вживати таке слово вона не буде, але на майбутнє запам’ятає точно. Якщо ж кількома разами така ситуація не обмежується, батькам варто строго сказати малюкові, що в їхній родині таких слів не вживають. Якщо дитина просить пояснити значення якогось поганого  слова, дорослим слід підібрати синонім, що матиме “легше” значення”, – радить психолог.

Привернути увагу 

Уже у віці п’яти-семи років ситуація дещо змінюється, адже діти вживають лайливі слова цілком свідомо. Як зазначає співрозмовниця, таких причин може бути кілька. Найчастіше вони хочуть привернути увагу батьків. Ще одна поширена причина – бажання виглядати сильнішим серед однолітків.

“Старшій дитині, яка почала вживати нецензурну лайку, варто спокійно пояснити, що таке добре, а що таке погано. У віці п’яти-семи років дитина найкраще розуміє повчання та настанови старших. Це найкращий вік для повчальних бесід, адже в багатьох дітей розвивається страх соціальної невідповідності – вони бояться не виправдати очікувань дорослих. Також слід навчити дитину висловлювати свої емоції без лайки. Краще хай дитина скаже: “Як же ти мене розлютила, мамо!”, аніж буде у вас за спиною шепотіти лайливі слова”, – каже психолог.