Західну Україну "звільнили", бо боялися... її

Напередодні 17 вересня львів­ські газети приречені пом'янути те, що відбулося цього дня 1939 року. Навіть попри "некруглість" цієї дати.

"Помогать Гитлеру"

У 1939 році німецькі та радянські вояки спільно "звільняли" Польщу

У ході інформаційної війни проти України нас дотепер запевняють, що наші землі возз'єднав Сталін. Однак російський історик Міхаїл Мєльтюхов навів у книзі "Бліцкриг у Європі. 1939-1941" витяги зі звітів політпрацівників червоної армії, які засвідчили, що "возз'єднувачі" усвідомлювали зовсім іншу мету:

"Красноармеец в/ч (війсь­кової частини. - І. Г.) 4474 Ленинградского военного округа Макаров считал, что Советский Союз стал фактически помагать Гитлеру в захвате Поль­ши: "Пишут о мире, а на самом деле стали агрессорами. Население Западной Украины и Белоруссии не нуждается в нашей помощи, а мы ее захватываем и только формально сообщаем, что не воюем, а становимся на их защиту";

"Красноармеец в/ч 5281 Харьковського военного округа Корасык полагал, что Германия захватывает чужую территорию в Польше и мы делаем тоже самое";

"Мнение красноармейца в/ч 4820 Ленинградского военного округа Иофчика: "Наши почувствовали слабость польской армии и давай заниматься за­хватнической политикой. Мы всюду пишем и говорим против агрессоров, а по существу дела сами являемся ими";

"Слушатель 3-го курса командного факультета Академии химзащиты Адамшин: "Вот тебе и красный империализм. Говорили, что чужой земли не хотим, а как увидели, что можно кусочек захватить, сразу об этом забыли. Немцы когда Судеты захватывали, тоже писали, что они немцев защищают, там немцев столь­ко, сколько белоруссов и украинцев в Польше. Мы кричали: агрессоры, а теперь сами то же делаем".

Тож у вересні 1939-го "возз'єднувачі" погоджувалися не з їхніми нинішніми "адвокатами", а  з... Гітлером, який зізнався 22 серпня того року своїм генералам: "Найближчими днями подам на німецько-радянському кордоні руку Сталіну й разом із ним розпочну новий розподіл світу".

Натомість у дипломатичній за буквою, але не за духом радянській ноті, яку зачитали 17 вересня 1939 року польському послу в СРСР, стверджувалося: "Советское правительство не может так же безразлично относиться к тому, чтобы единокровные украинцы и белоруссы, проживающие на территории Польши, брошенные на произвол судьбы, остались беззащитными. Ввиду такой обстановки советское правительство отдало распоряжение Главному командованию КА ("красной армии". - І.Г.) дать приказ войскам перейти границу и взять под свою защиту жизнь и имущество населения Западной Украины и Западной Белоруссии".

Нацисти, вибачте!

Однак те, що запевнення про "визволення" західних українців були лише прикриттям для перерозподілу Європи, засвідчує витяг із телеграми німецького посла в Москві Шуленбурга від 10 вересня 1939 року в Берлін: "Молотов (глава зовнішньополітичного відомства СРСР. - І.Г.)  просить вибачення у Ріббентропа (глава МЗС Німеччини. - І.Г.) за те, що червону армію посилають "прийти на допомогу українцям і білорусам, яким ніхто, окрім Німеччини, загрожувати не може. Цей аргумент був потрібний (зі слів Молотова) для того, щоб зробити інтервенцію Радянського Союзу вартою довіри мас, і водночас дозволяв Радянському Союзу уникнути звинувачення в агресії".

До речі, нацисти теж мотивували свою агресію проти Чехословаччини, Польщі та Югославії захистом німецьких меншин у цих державах. Але це не врятувало оточення Гітлера від шибениці, до якої їх засудив Нюрнберзький трибунал.

Те, що насправді жителям Західної України загрожували саме її "визволителі", останні засвідчили уже упродовж ро­ку, ув'язнивши, розстрілявши та депортувавши з неї 1 173 170 осіб (кожного десятого). Натомість їхнє майно частково "націоналізували", частково - "околгоспили".

А те, що зовсім не від німців рятував їх тоді СРСР, випливає із заголовка головної гітлерівської газети "Фелькішер Беобахер" від 18 вересня 1939 року - "Безмежно вітаємо рішення Москви" - й радянсько-німецького комюніке, яке опублікували того ж дня в московських газетах: "Во избежание всякого рода необоснованных слухов на счет задач советских и германских войск, действующих в Польше, правительства СССР и  Германии заявляют, что действия этих войск не преследуют какой-либо цели, идущей вразрез с интересами Германии и СССР и противоречащей  духу и букве пакта о ненападении, заключенного между Германией и СССР".

"Порятунок" від... волі

Німецькі генерали зізналися у мемуарах, що їхнім дивізіям бракувало боєприпасів навіть на вересневу кампанію 1939-го. Саме тому 15 вересня того року посол Німеччини у Москві шантажував Молотова: якщо червона армія не увійде до Галичини й Волині, то там "виникне політичний вакуум і можуть виникнути умови для проголошення самостійності України".

Адже Сталін, очікуючи ви­снаження Німеччини, Великої Британії та Франції у Другій світовій, не поспішав дотримуватися протоколу до Пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939-го, за яким Москва й Берлін ділили Річ Посполиту навпіл. Та якби він не відреагував на шантаж Гітлера, той цілком міг реалізувати план, який занотував 7 вересня того року в щоденнику його генерал Гальдер: "Поляки пропонують розпочати переговори. Ми до них готові на таких умовах: роз­рив Польщі з Англією та Францією; залишок Польщі буде збережений; район від Нарева з Варшавою - Польщі; промисловий район - нам; Краків - Польщі; північна окраїна Бескидів - нам; області Західної України - самос­тійні".

Те, що Сталін побоювався Української держави під ні­мець­ким протекторатом як плацдарму для гітлерівського варіанту "возз'єднання" України, він визнав у тій же ноті пос­лу Речі Посполитої в СРСР: "Польша превратилась в удобное поле для всяких случайностей и неожиданностей, могущих создать угрозу для СССР". Висновок - очевидний: насправді СРСР "визволяв" українців від їхньої держави.