Продовження. Початок
у попередніх числах "Пошти"

Про фронтирне минуле сво­єї країни іронічний Марк Твен якось написав: "Погляньмо на нашу історію, і ось що ми побачимо. Місіонер прийшов після віскі - маю на увазі, він прибув, коли вже привезли віскі ; наступним прийшов бідний емігрант, з сокирою, мотикою та рушницею; за ним - продавець; потім були лихоманки всякого роду; далі - азартні ігри, головорізи, бандити з великої дороги та їхні родичі усякої масті обох статей; врешті хтось спритний скупив усю землю; це посприяло прибуттю племені правників; комітет громадської пильності заснував газету; газета започаткувала політику й будівництво залізниць; всі разом збудували церкву й в'язницю - і, погляньте, цивілізацію встановлено  назавжди". Тож навіть у цій сатиричній візії американського фронтиру преса займає почесне місце.

Найавторитетніші видання США - "Нью-Йорк Таймс", "Вашинґтон Пост" і "Вол-стрит Джорнал" (незважаючи на назву, це видання має газетний формат), які читають не лише в усіх штатах, а й у всьому світі. Прагнучи охопити якнайбільше інформації, газети в США дуже товсті, нараховують близько сотні сторінок, а то й більше. Вони дешеві - від пів до півтора долара за примірник; кольорові журнали коштують близько п'яти доларів (купівельна спроможність долара у США приблизно рівна одній українській гривні).

Очевидно, низькі роздрібні ціни на пресу не покривають навіть видатків на друк. Тим не менше завдяки рекламі преса - прибуткова галузь, де обертаються дуже великі кошти; прибутки від реклами дають змогу утримувати символічну ціну, читацьку аудиторію. Преса також виконує важливу громадську функцію інформування населення. Останнім часом з'явилося багато безплатних видань, передовсім газета "Метро" (ця заснована шведськими підприємцями газета видається у багатьох розвинутих країнах вісімнадцятьма мовами, в тому числі у Польщі, і розповсюджується на станціях метро). У Нью-Йорку найбільший наклад, схоже, має "Нью-Йорк Пост"; принаймні в метро найбільше читають саме цю газету. Це результат редакційної політики, спрямованої на завоювання якнайширшої читацької аудиторії. Ціна - 50 центів. Крім того, у велелюдних місцях Мангаттана чорношкірі приватні розповсюджувачі роздають її примірники задарма, голосно вигукуючи "Post free!"

У кіосках газети продають усередині станцій метро. Натомість на поверхні їх розповсюджують у магазинах бакалії, де пакистанці й індуси торгують також готовою кавою, сендвічами, сигаретами,  м'ясом, молоком і пральним порошком; дешевші газети продаються також в автоматах. "Метро" зранку кладуть перед входом до метро на пустий пластиковий ящик з-під пива: бери, скільки забажаєш.

Продовження
 у наступних числах "Пошти"