“Пошта” з’ясовувала, що несуть зі собою нові репродуктивні технології, які наслідки вони можуть мати для сторін та що про це каже Церква 

Бажання мати дитину, навчити її всього, виховати – одне з найзаповітніших та найважливіших у житті людини. Згідно з Біб­лією, діти – це перше благословення для сім’ї: “Бог поблагословив їх кажучи: “Зростайте і розмножуйтеся, наповніть землю і володійте нею” (Буття 1:28). Тож безплідність у Старому Завіті трактувалася як брак благословення. Однак маємо тут і приклади божественної педагогіки для людства: Сара, Захарія з Єлисаветою – батьки Івана Предтечі. Церковне передання розповідає нам про Якова та Анну, батьків Марії, які також у вже похилому віці сподобилися стати батьками. 

Нині сучасні досягнення науки відкривають нові можливості. І попри те, що в нашій країні є тисячі дітей-сиріт, які потребують батьківської любові, багато пар усе ж хочуть мати свою дитину. Про феномен сурогатного материнства почали говорити ще наприкінці 80-х років ХХ ст. 

В Україні вперше така програма була здійснена у 1995 р. в Харкові, коли мати виносила дитину для своєї дочки, ставши одночасно і матір’ю, і бабусею. Оскільки такі експерименти, з медичної точки зору, є вдалими, їх успішно практикують і зараз. 

Приховані небезпеки

Як розповіла “Пошті” кандидат медичних наук, акушер-гінеколог Зоре­слава Городенчук, якщо у жінки є проблеми з виношуванням, то у пробірці з клітин батьків вирощують кілька ембріонів, із яких відбирають повноцінні і підсаджують у матку тієї жінки, яка погодилася бути сурогатною матір’ю. Тобто, генетично це є дитина батьків, але виношує її інша особа, яка після народження віддає її біологічним батькам. Можливі випадки, коли жінка виношує донорський ембріон або коли використовують її власну яйцеклітину чи сперму батька. 

Проте, за словами лікаря, у дітей, зачатих штучним шляхом, збільшується ймовірність онкологічних захворювань, вад розвитку статевих органів, серця. “Сьогодні достеменно не відомо, чому так стається. Можливо, в майбутньому вдасться знайти причину, усунути її, і це питання стане неактуальним. Але зараз штучне запліднення асоціюється із у кілька разів вищою частотою вад розвитку у дітей”, – каже акушер-гінеколог.

Є й інша специфічна проблема. Як розповіла Зореслава Городенчук, коли жінка виношує дитину не від власної яйцеклітини, її організм може цю дитину відштовхувати, не виробляючи толерантності до її тканин. 

“Наслідками вагітності від донорської яйцеклітини може стати відкладання фібрину у плаценті, її передчасне старіння, що може спричинити затримку у розвитку, внутрішньоутробну загибель, пошкодження головного мозку дитини через хронічну гіпоксію, передчасне відшарування плаценти із загрозливою для життя жінки і дитини кровотечею, прееклампсією тощо”, – розповідає лікар.

Також, за словами співрозмовниці, сурогатну матір може пригнічувати той факт, що їй потрібно віддати немовля, яке вона виношує під серцем дев’ять місяців, а це згодом може перерости у глибоку депресію. 

Існує і так звана перинатальна психологія. Вважається, що дитина як особистість формується ще в утробі матері. Від зачаття і до народження усе, що відбувається з немовлям, може проявлятися у майбутньому через якісь комплекси, які дитина не розуміє, автодеструктивну чи асоціальну поведінку. І не відомо, як вона себе почуватиме, коли дізнається про обставини свого народження. 

Лікар-гінеколог упевнена, що сурогатне материнство додає нових проблем. “Дитина – це не річ, яку ми можемо захотіти і отримати, а дар, на який треба надіятися, просити і очікувати його, – каже вона. – Є речі, які ми не в силі змінити. Чи то смерть близької людини, чи неможливість народити власну дитину. З цим фактом треба просто змиритися і жити далі”.

Не стати об’єктом    

Із таким твердженням погоджується і декан філософсько-бого­словського факультету Українського католицького університету, доктор морального богослов’я 

о. Ігор Бойко. 

“Дитина, яка має бути плодом батьківської і материнської любові, плодом тілесного, емоційного, духовного, психологічного єднання чоловіка і жінки в подружньому акті, стає об’єктом, річчю, яку можна просто замовити, зробивши штучне запліднення у пробірці”, – зазначає співрозмовник. 

На його думку, при використанні технологій штучного запліднення, при застосуванні сурогатного материнства дитина втрачає свою цінність і вартість у гідності людського життя. 

Тож о. Ігор Бойко вважає, що до певної міри це є комерціалізацією материнства. Він не засуджує ні батьків, які прагнуть мати власних дітей, ні сурогатних матерів, у яких, можливо, в житті є певні матеріальні труднощі. Отець не погоджується із самим явищем сурогатного материнства. “Цей феномен, – стверджує він, – не може бути на благо суспільства, тому що ніхто собі не ставить питання – а що буде потім з цією дитиною.”

Хто ж мати?

Богослов моделює ситуацію, коли подружжя замовляє собі немовля, а за час вагітності відмовляється від нього. Сурогатній матері ця дитина не потрібна. Її можуть усиновити, але вона так ніколи не матиме нагоди з’ясувати, хто ж її рідна мати: та, яка є донором яйцеклітини, та, яка виносила, чи та, яка виростила. 

“Це питання зараз не розкрите у багатьох європейських країнах, які на законодавчому рівні хочуть визначити, за ким закріпити право бути матір’ю”, – каже о. Ігор Бойко. Він упевнений, що навіть при допустимості існування такого явища, як сурогатне материнство, потрібна стійка законодавча база, яка зможе врегулювати всі нюанси і захистити права сторін, а насамперед дитини.

КОМЕНТАР

Владика Євстратій Зоря, речник Київської патріархії УПЦ КП:

- Уже у самому терміні "сурогатне материнство" має відображення того принизливого стану, в який потрапляє жінка, погоджуючись надати такі послуги. Вона водночас і є, і не є матір'ю для ще не народженої дитини. Тому фактично у всіх випадках сурогатного материнства виникають питання морального плану. Якщо йдеться про використання донорського матеріалу, то виникає питання, чия це дитина насправді і що буде, коли вона виросте і довідається подробиці свого народження та захоче знайти своїх біологічних батьків чи родичів. Є випадки, коли у ролі сурогатної матері виступає мати чи сестра тієї жінки, яка не може народити, тож виникають питання, хто кому ким доводиться. Для того, щоб краще зрозуміти увесь комплекс проблем, варто подивитися на все це навіть не з точки зору жінки, а з точки зору дитини. Думаю, що ніхто з нас не хотів би бути сурогатною дитиною. Для себе ніхто би такої долі не захотів. Якщо ж родина бажає мати дитину, але у неї нема можливості, то вона може усиновити  її, взяти на виховання, а не витрачати дуже великі гроші на те, щоб мати цю дитину шляхом сурогатного материнства, адже у нас так багато дітей-сиріт. До того ж через неврегульованість законодавства у нас вистачає горе-бізнесменів, які хочуть збагатитися на сурогатному материнстві, коли жінки через бідність, неможливість утримати себе і свою сім'ю, пропонують свої послуги.Усе це в комплексі свідчить, що сурогатне материнство не обходиться без приниження гідності жінки, девальвації вартості людського життя, психологічних травм для будь-якої сторони. Тому виникає значно більше питань і проблем, ніж тих позитивних наслідків, на які вказують прихильники сурогатного материнства.І хоч для нашого суспільства сурогатне материнство є досить екзотичною справою, більше теорією, аніж практикою, оскільки ця справа потребує величезних коштів та й нагальних проблем вистачає, як-от прожитковий мінімум, пенсії, відсутність праці, економічні й політичні явища, однак воно вже сьогодні потребує відповідного ставлення і реакції суспільства.