Уже із XVI століття тартаківські маєтки належали родині поміщиків Потоцьких. У 1685 р. на прохання Казимира Потоцького Тартаків отримав привілеї і права містечка. Король Ян III Собєський дозволив щорічно проводити у містечку чотири ярмарки за участю купців росіян, татар, турків, німців, французів тривалістю два тижні.

Згодом було побудовано тартаківську ратушу з високою вежею і годинником на ній, а навколо розміщувався ринок у стилі бароко, де були крамниці та численні склади. До ратуші вело п’ять в’їзних брам. А для захисту від нападників ринок було перетворено на замково-оборонну фортецю. Зараз дослідники стверджують, що це була чи не єдина в Україні споруда такого плану, яка з часів пізнього середньовіччя збереглася без жодної перебудови.

Найбільше вражає у Тартакові замок Потоцьких XVII століття. Саме тоді місто стало головною резиденцією Казимира Потоцького. Вже пізніше він збудував для коханої дружини Христини місто Кристинопіль, куди вони разом переїхали. У Тартакові тоді оселився племінник Казимира, Францішек Салезі Потоцький. Замок стає місцем шляхетних подій. Потоцький запрошував сюди з гастролями італійську оперу.

У 1896 році на підвалинах оборонного замку Потоцьких за наказом Збіґнєва Лянцкоронського було зведено палац. Окрім підвалин, усе від попереднього замку розібрали. Варто зазначити, що нові власники під час реконструкції палацу орієнтувались на Casino de Paris у Монако.

На жаль, сьогодні пам’ятка архітектури ще чекає своєї черги на реконструкцію. Стан палацу більш ніж плачевний. Ратуша до наших часів не збереглась. Ще у 1950-х роках якийсь чиновник наказав розібрати її, а з тої цегли викласти сільську дорогу. Попри все, хочеться вірити, що людям ще вдасться побачити відремонтований палац, нічим не гірший, ніж у Монако.