Вже незабаром виповниться 10 років американському вторгненню в Афганістан. Перші крилаті ракети посипалися на позиції талібів сьомого жовтня 2001 року. Війська Північного альянсу на чолі з Бурхануддіном Раббані за підтримки американців лише за кілька місяців захопили майже всю територію країни, загнавши талібів у високі гори й віддалені кишлаки. Війна, здавалося б, була виграна.

Але в лідерів “Талібану”, схоже, зовсім інша думка. Десятиріччя вторгнення вони “відзначили” знищенням того самого Раббані, якого спровадив на той світ шагід з бомбою в тюрбані. Замах тим більше символічний, що власне Бурхануддін Раббані за дорученням американців, які вже давно втомилися від постійної партизанської війни, якій не видно кінця-краю, провадив перемовини з лідерами “Талібану”, очолюючи Високу раду примирення. Його похорон перетворився на грандіозну антиамериканську демонстрацію, яку поліції довелося розганяти із застосуванням сльозогінного газу і навіть вогнепальної зброї. До речі, більшість афганців звинувачують у загибелі колишнього президента нинішнього главу держави Гаміда Карзая та його американських союзників. Під час похорону Раббані тисячі людей скандували: “Смерть Америці! Смерть Карзаю!”.

Убивство Раббані спричинило два головні наслідки. Перший полягає у різкому зростанні ворожості між відносно спокійними північними провінціями країни, де покійника вважали героєм, і південними, де його явно недолюблювали. Уже почалися перші сутички між узбеками й таджиками півночі та пуштунами півдня. У цій ситуації сили НАТО опинилися між двома вогнями, оскільки обидва табори спочатку стріляють в окупантів, а вже потім – один в одного. Другий наслідок “бомби в тюрбані” – гучний провал планів врегулювання конфлікту, розроблених американськими господарями маріонеткового президента Гаміда Карзая. Наступного дня після замаху командири талібів засвідчили ще раз: жодного  діалогу до повного виведення іноземних військ не буде. 

Водночас убивство глави Високої ради примирення стало очевидним ляпасом для Барака Обами, який не втомлюється повторювати, що всі цілі вторгнення 10-річної давнини нібито досягнуті: в Афганістані побудована демократія, більшість ватажків “Аль-Каїди” знищені, а опір талібів придушений.

Насправді ні перше, ні друге, ні третє не відповідає дійсності. 

Афганська демократія – це очевидний анекдот. На виборах 2009 року були зафіксовані просто неймовірні порушення, на які американці заплющили очі, бажаючи переобрання своєї маріонетки Карзая. Будь-які спроби критикувати президента закінчуються в’язницею, причому обвинувачення завжди просте – зв’язок з “Талібаном”, якого, зі слів Обами, вже фактично не існує. Щоправда, чим пояснити постійне збільшення втрат коаліційних військ, у Білому домі поки що не придумали. 

“Знищені” таліби регулярно дають зрозуміти, хто насправді господар в Афганістані. Тільки за останні півроку було вбито щонайменше п’ятеро високопоставлених соратників і родичів Карзая. Сам він майже не з’являється на людях і живе, мов щур у норі, побоюючись замаху. Іноземні вояки контролюють хіба місця своєї дислокації, пересуваючись вулицями у супроводі бронетранспортерів. 

Навіть Кабул став місцем підвищеної небезпеки: за тиждень до вбивства Раббані партизани спокійно розмістилися в недобудованому будинку в дипломатичному кварталі, звідкіля майже двадцять годин гатили з мінометів по американському посольству та штабу військ НАТО. Причому, за офіційним даними, настільки довгий бій у самому центрі столиці вели всього шестеро талібів. А якби їх було півсотні?