Якщо для батьків народження дитини – це велика радість, то близнюки – це радість подвійна! Як також і відповідальність, утома і задоволення. Зовні  дітки – дзеркальне відображення одне одного, а за вдачею – часто досить різні. Це дві особистості, хоч і дуже залежні одна від одної. Як будуть себе сприймати близнята, залежить від виховання батьків. “Пошта” спробує дати їм кілька порад, а ще дізнатися, хто вони, близнюки.

Схожі і різні водночас 

Отож, хто вони, близнюки? Однозначної відповіді на це питання нема. Більшість сприймають їх як одне ціле, між якими все життя існує певний зв’язок. Інші стверджують, що вважати їх одним цілим – помилка, адже кожен з них особистість. Психолог Ірина Балюк розповідає, що лише батьки мають вирішувати, як виховувати близнюків. 

“Кожна пара близнят унікальна, і при ухваленні рішення про їхнє життя потрібно враховувати кілька чинників, зокрема стосунки між ними. Часто вони найкращі друзі, між якими є особливий зв’язок. Вони прагнуть постійно бути схожими один на одного, однаково одягатися. Але є і такі близнята, що хочуть самостійності, часто навіть змагаються між собою. Завдання батьків – дати діткам вирішити, яким шляхом влаштовувати їхні стосунки. Родичам не варто постійно наголошувати на схожості близнят, весь час одягати їх у однаковий одяг, називати співзвучними іменами. Через це діти можуть відчувати постійний тиск, а з часом усвідомити, що індивідуальність у них також одна на двох”, – розповідає психолог.

Варто розрізняти поняття “близнюки” та “двійнята”. Перші завжди однієї статі, у них повністю збігається генетичний набір, тоді як в останніх він спільний лише на 50%. Більшість близнюків мають свої особливі риси, за якими сплутати їх неможливо. Трапляються зовні цілком схожі, але й такі мають ледь помітні відмінності. А от батьки, навіть якщо важко розрізняти близнят за зовнішніми рисами, завжди побачать їх індивідуальний внутрішній світ, адже характери у них різні.

Разом краще

Родинам, які виховують близнят, психолог радить привчати діток до однакового розпорядку дня – годувати та вкладати до сну краще разом, аніж кожного окремо. Це суттєво полегшить навантаження для батьків. А тим, хто тільки очікує їх народження, бути готовими одночасно займатися двома немовлятками, адже якщо один з них почне плакати, він потривожить й іншого. Тож від перших днів мамі й таткові слід об’єднатися в одну команду, щоб діти тішили їх своїми успіхами.

Ірина Балюк наголошує і на тому, що у вихованні близнюків є свої особливості. “У житті близнятам легше, адже вони мають один одного і завжди можуть розраховувати на підтримку, на відміну від дитини, яка у сім’ї одна. А от зв’язок між близнюками не є аж таким особливим явищем. Є випадки, коли обоє дітей відчувають біль і читають думки один одного, але таке можна спостерігати у багатьох рідних людей. Уже у шкільному віці у близнюків починає яскраво проявлятися індивідуальність. Думку про те, що дітей краще розділяти, щоб навчались вони у різних класах, є хибною. Дослідження засвідчили, що розлука негативно впливає на навчальний процес близнят. У дорослому житті стосунки близнюків теж складаються по-різному. Двійнята частіше прагнуть незалежності, хочуть вирватися у самостійне життя, а от близнята між собою зберігають більш тісні стосунки”, – каже психолог.  

Юлія Смакула, 

Вікторія Листопадська

 

Андрій Корнат,
депутат Львівської обласної ради:

– У мене є два брати близнюки – Ігор та Володя. Бувало таке, що, йдучи на побачення до дівчат, вони мінялися місцями, або один йшов замість іншого. Одягали їх абсолютно однаково. Це було родзинкою в ті часи. Зараз у них різні смаки і вдягаються вони по-різному. Зовсім недавно трапилася кумедна ситуація. Ходили вони сім’ями грати у футбол. Один з братів, Володимир, вже одружений, має сина, якому два рочки, назвали його Ігорчиком. Допоки Володимир грав у футбол, у зал зайшов брат Ігор. А малий, не впізнавши, кинувся до нього з криками: “Тату, тату!”
Вони настільки схожі, що навіть їхні діти не можуть їх розрізнити. Хоча ми з мамою ніколи їх не плутали. Вони мені дуже близькі, я часто допомагав матері, постійно з ними спілкувався, вони для мене зовсім різні люди, як зовні, так і за характером.
 

Брати Капранови,
відомі українські письменники:

– Виховання близнюків – справа складна, адже немає єдиного погляду батьків чи педагогів на це питання. Нас виховували так, щоб ми не сварилися, не конкурували поміж собою, не ділили речі, книжки та друзів. Ми зростали у часи дефіциту, але батьки все одно вдягали нас однаково – не за власним бажанням, а тому, що ми так хотіли.
Одного разу нам купили сандалики різного кольору – червоні та зелені, тому що однакових в магазині не було. І, як розповідають батьки, ми вдягали один зелений і один червоний. У школі нас вчителі намагалися розсадити за різні парти, але ми категорично відмовлялися, так і просиділи всю школу за одною партою. У спортшколі, де займалися греко-римською боротьбою, ми ніколи не змагалися поміж собою, переважно виступали у різних вагових категоріях. Коли ж випадало в одній – завжди домовлялися про результат заздалегідь, такий у нас був гріх проти феєр-плей. Було таке, що довелося навіть одному боротися  замість іншого у фіналі, бо другий травмува

Ігор Корнат,
голова депутатської фракції НРУ
у  Червноноградській міській раді:

– У нас із братом-близнюком Володею було багато цікавих та смішних випадків у дитинстві. Часто, коли хтось із нас бешкетував і робив щось погане, ми на питання хто винен показували один на одного. Як наслідок, ми настільки заплутували дорослих, що вони не карали нікого. Траплялось і таке, що обманювали викладачів при складанні іспитів. Вже в університеті ми обоє працювали на роботі, тому поєднувати роботу та навчання було доволі складно. Пам’ятаю, на третьому курсі географічного факультету на одному з іспитів Володя відповідав спершу за себе. Потім вийшов, змінив одяг, зачіску, поголився і пішов здавати ще й за мене. Згодом, викладачі нас розкусили, тому на наступні іспити викликали відповідати разом.
А ще, в дитинстві Володя займався боксом, натомість я займався іншим видом боротьби. В класі сьомому Володя брав участь у змаганнях. За олімпійською системою йому потрібно було виграти у трьох поєдинках, щоб потрапити на обласні змагання у Львові. На перші два поєдинки він вийшов та виграв, а на третій його не пускав батько, оскільки він захворів. Брат попросив мене виручити його. Я погодився і навіть виграв. А от тренер, не знаючи, що ми брати-близнюки, на наступний день при зустрічі з Володею сказав йому, що він бився не за правилами боксу, а як у вуличній бійці, хоча брат уже на той час мав досить високий розряд у боксі.
Взагалі, брат-близнюк це дарунок від Бога. Нема нічого кращого, ніж завжди відчувати братське плече поруч. Він для мене найкращий товариш. Часто, я в ньому більше впевнений, ніж в собі. У близнюків часто так буває, що один з братів слабший, а інший лідер. Так от, у нашій парі ми обоє лідери. Та й зараз нас доволі часто плутають і не розрізняють.

Ольга Степанко,
власниця кав’ярні “Смачна кава”:

– Ми з сестрою Надею до хлопців разом не ходили, а от уроки одна за одну робили і в школі, і в училищі. Тож з фізики у мене були хороші оцінки, хоч я  її і не вчила – замість мене відповідала Надійка. Сиділа за партою із своєю подругою, а сестра – за мною. Коли викликала вчителька, сестра, бувало,  штовхає мене ногою, мовляв, сиди, я за тебе відповім. Учителі нас не розрізняли.
Але чоловіки розрізняють нас добре – у нас різні характери. Надя більш спокійна, а я – енергійніша. Інколи наші маленькі діти нас не розрізняли, мало не билися, де чия мама.
Часто і думки у нас збігаються. Буває, сестра починає говорити, а я саме це тільки-но й хотіла сказати. Все життя ми дружно живемо і працюємо. Дуже любимо співати. В Америці були теж разом. Там одного разу розвеселили людей: один американець підійшов до нас і сказав: “Ми були тут, як живі мерці, а ви нас оживили”. У Львові працюємо разом у кав’ярні. Відвідувачам подобається у нас, і настільки усі звикли, що ми завжди разом, що  дивуються, коли на роботу виходить тільки одна із сестер.