(Продовження.
початок - минулої суботи)

Кардинал Сильвестр Сембратович

А все ж та суворість мала свої добрі наслідки, бо питомці чимраз менше грали в карти, про що давнішими роками не можна було сказати. Так само менше було шкартів, хоть, як зимою 1889 р. виступала у львівській опері Марія Павликівна, ми з Остапом Нижанків­ським, Садовським і Купчин­ським були сливе на кожній виставі. Вертались ми до семінарії через новий будинок. Білети мали дешеві, бо купували місця на третьому балконі, куди око наставників нас доглянути не могло. Підрізали ми теж ґрати у нашій партеровій кімнаті, щоб евентуально можна було вертатись домів крізь вікно.

Суворість отця ректора можна було виминути. Годинами сидів він в огороді біля будинку, який ставлено, і годинами приглядався поступам при роботі. Любив теж, щоб питомці сюди заходили, бо ж будинок був його мрією, і якби не він, хто знає, чи ще й нині духовна семінарія не містилася би у старому приміщенні, звогченому і загрибленому.

Каменем незгоди між питомцями і ректором була Вареха, що кормила питомців. Звалася вона Гайванович і була вдовою по судді, що вмер рано і залишив її з чотирма дітьми. Ректор Бачинський приятелював з її чоловіком, і вдовиця, титулом приязни, дістала доставу харчу для питомців. Ректор став для неї добродієм, і якби вона вміла відчувати до нього дрібку вдячності, то заощадила би йому великих прикрощів. Одначе Вареха хотіла якнайшвидше здобути маєток. Усіх питомців з Львівської, Станиславівської і трьох років з Перемиської єпархій було 246. На кожного виплачувано з фонду релігійного річно по 300 ґульденів. З усієї квоти діставала Вареха місячно 19 ґульденів 20 крейцерів, себто по 64 крейцери денно. Харчі були тоді дуже дешеві. Ціна м'яса від 15 до 20 крейцерів за кілограм, а через те харч можна було дати добрий. На снідання діставали питомці булку. На обід і вечерю йшли по черзі днів такі страви:

понеділок: росіл, м'ясо з сосом і легуміна (десерт)  - на вечеру - шницлі;

вторник: росіл, м'ясо і ковбаски, на вечеру - теляча печеня;

середа: грибова зупа, 3 яйці на м'яко, легуміна, на вечеру - зупа, клюски з сиром;

четвер: росіл, м'ясо і вепрова печеня, на вечеру - ростбратен;

п'ятниця: яринова зупа, сікані яйці, крихке тісто, на вечеру - зупа і налисники;

субота: зупа, м'ясо, легуміна, на вечеру - ковбаски з пюре;

неділя: зупа, м'ясо і полядвиця з капустою, на вечеру - котлет з картофлями.

Цей спис подав мені мій товариш крилошанин Василь Томович, що як питомець помагав о. віце-ректору Северинові Торонському вести адміністрацію. Із цих 19 ґульд. 20 кр. мі­сячно могла Вареха дати харч найліпшої якости. Пам'ятаю, що набивалися рестовратори, які за ту ціну хотіли дати одну страву більше на обід і на вечеру.

На Святий вечір діставали питомці на друге снідання оселедець і пиво. Вечером приходив до рефектара о. ректор зі всіма членами ректорату, ділився з питомцями просфорою (церковний хліб у формі ягняти), потім всі разом засідали до вечері. Подавано тоді борщ, два роди риби і кутю. Кожний питомець діставав велику струцлю (плетенка). На обіди у всі три дні Різдвяних свят, окрім звичайного обіду, діставали ще питомці тістечка.

На Великдень подавано рано так зване "фірманське" снідання: сир і ковбасу, по чім йшов звичайний обід з тістами. Найліпше з поданих страв було м'ясо, оскільки воно не було застаре. Вареха вмовляла о. ректора, що при 64 кр. денно вона ледве виходить на своє, хоч у місті у кращих ресторанах можна було дістати добрий обід за 30 кр. Питомці не були з харчу вдоволені. Зате Вареха вислала свої три дочки на науку до Німеччини, а син, учень ґімназії, небавом студент університету, грав у карти, жив розгульним життям, став з часом суддею і умер, зіждавшись ледве 46 року життя.

Гайвановичева була незвичайно щедра для москвофіль­ських організацій. Все те діялось за рахунок здоров'я питомців, що кожного дня мусіли віддавати по черзі півстрави для бідних учнів, т. зв. імпіристів. Коли питомці жалувалися на Вареху, ректор о. Бачинський вважав це за напасть і відновлював з нею умову. За мого побуту в семінарії виступили питомці з брутальною силою, почали викрикувати по коритарах і кидати кубками до ректорських дверей. Коли, однак, двері отворилися і в них явився ректор, питомці мерщій розбіглися. Митрополит Сильвестр Сембратович висилав спеціальну комісію до кухні, щоб провірити справу і скуштувати страви, але до зміни не дійшло.

Вареха господарила до кінця липня 1891 р. Коли у вересні 1891 р. син о. ректора Іван одружився і ректор замовив обід для повесільних гостей, Вареха відказалася зладити його, хоч о. ректор заєдно платив за всякі офіційні та родинні прийняття. Так заплатила Вареха своєму добродієві, що завірив у її чесність і вислухував її нарікання на дорожню, а через те не вмів прихилитися до оправданих жалів питомців. О. Бачинський не відновив з нею більше контракту, і кухня перейшла в інші руки. Як Гайвановичева господарила, видно із того, що за вісім років харчування питомців зібрала для себе біля 160 тисяч гульденів, купила село Стрілиска і каменичку у Львові.

Такою  колись була церква Святого Духа всередині

 

Якби не Вареха, в семінарії був би спокій, бо негігієнічні обставини, спричинювані старим, зморшавілим будинком, мали небавом покінчитися, і якби не визиск питомців кухнею, не прийшло би до авантур в  1890 р., коли я вже був у Відні.

А одначе, коли оцінювати
о. Бачинського як ректора се­мінарії, мусимо піднести те, що був це чоловік великої праці. Він займався не тільки семінарією, але й богословською наукою, редагував "Руський Сіон", друкував у ньому свої проповіді й статті та вже тоді підготовлював матеріали до своєї пізнішої богословської бібліотеки.

По політичним пересвідченням схилявся він більше до "твердих" (москвофілів), але ніколи не відносився вороже до національних поглядів питомців, через те й була можлива наскрізь націоналістична праця поміж питомцями. Він волів, щоб питомці працювали над собою, аніж мали грати в карти, продумувати над псотами чи шкартами. Вкінці, він був занадто розумною і досвід­ченою людиною, щоб не розумів того, що народна течія обіймає чимраз ширші круги та що вона запанує над цілим життям національної суспільности. До целібату (безженства, що намагався впровадити Сильвестр Сембратович, митрополит у 1882 - 1898 рр., кардинал з 1894 р. - "Пошта".) ректор Бачинський нікого не силував, а навпаки, не раз вінчав своїх питомців. Непомітно старався він, щоб питомці бували у кращих домах львівських або священичих по селах. Хором опікувався і платив питомцеві Іванцеві за дириґентуру 25 ґульденів місячно.

До мене особисто ставився ректор Бачинський дуже жичливо і приготовлював мене на інфірманика (юнак, що готу­ється до обряду досягнення повноліття). Одначе в часі ферій 1889 р. оголошено конкурс на спорожнені місця у Віденській духовній семінарії. Як емінентист (кращий семінарист), на другому році вніс я прохання до консисторії, а окремим листом просив о. Бачинського, щоб мене вислав до Відня. Це залежало виключно від нього, і ректорові Бачинському завдячую те, що я по феріях поїхав на дальшу науку до Відня.

Завважити треба, що наш ректор був заодно елегантно одягнений, що визначався високим ростом, що в товаристві був незвичайно любий і на обличчі його не було ані сліду тієї суворости, що ми, питомці, привикли її бачити в семінарії. Словом, був це в повному зна­чінні цього слова репрезентативний достойник, тому годі дивуватись, що його особу видвигано не раз при обсадах владичих престолів. Маю вражіння, що не тільки я, але й багато інших питомців згадували ректора Бачинського з великою пошаною.

Кирило Студинський

Продовження
наступної суботи