Часто переконання про “правильне“ виховання дитини, що нав’язується протягом багатьох поколінь, виявляється звичайними стереотипами, які заважають розвиткові дитини 

Зазвичай, батьки впевнені, що знають свою дитину найкраще. Вони можуть годинами розказувати про її уподобання та звички, приймати за неї рішення, виховувати за власними методиками. Проте така обізнаність оманлива. Те, що батьки сприймають за істину, інколи виявляється звичайним стереотипом, таким собі міфом, який формувався протягом багатьох поколінь. Практикуючи його, батьки вносять у життя дитини щонайменше дискомфорт, а іноді зводять стіну непорозуміння. Які з наших педагогічних уявлень є помилковими, “Пошта” з’ясовувала у психолога Ірини Балюк.

Міф 1. Кожна дитина – лідер

Сьогодні про роль лідера та лідерські здібності ми чуємо настільки часто, що для батьків бачити свою дитину завжди та всюди першою видається цілком нормальним. На їх переконання, саме їхнє чадо завжди має бути першим, і, звісно, у майбутньому вони бачать його керівником великого масштабу.
Психолог наголошує, що далеко не кожна дитина може бути лідером. Батькам не слід рівнятися на когось. Перш за все, їм потрібно враховувати психологічні особливості та темперамент своєї дитини. Якщо роль лідера буде нав’язана, вона може завдати шкоди, дитина може стати невпевненою і боятиметься поразки. А ще слід пам’ятати: бути лідером – це нести велику відповідальність за інших. Варто задуматися, чи готова ваша дитина до такої відповідальності.

Міф 2. Мовчить – значить не довіряє

Навіть у малюка не лише можуть, а й мають бути від батьків певні таємниці. “Треба розуміти, що для нормального розвитку слід залишити за дитиною право на частинку приватного життя. У неї має бути свій маленький внутрішній світ. Повірте, нащадок буде вам вдячний за можливість мати особисту територію. Навіть якщо батьки не можуть запропонувати дитині окрему кімнату, цілком достатньо буде навіть власного письмового стола, особистих книжок і зошитів”, – каже Ірина Балюк.

Міф 3.Усі думають логічно

Батьки помилково вважають, що кожна дитина розуміє мову переконання, пояснення та логіки. На думку психолога, якби словом так просто можна було б переконати дитину щось робити чи не робити, всі діти вже давно були б ідеальними від стількох настанов. Насправді, малеча керується не логікою, а емоціями. Тому дитячу поведінку важко підпорядкувати лише певним правилам, адже дітки роблять так, як вважають потрібним саме в цей момент.

Міф 4. Сварити – не означає не любити

Батьки переконані, що певні виховні моменти,
як-от: “вичитування”, злість, тверда настанова  – не применшують їх любові до дитини. Однак, за словами психолога, дитина в таких ситуаціях не впевнена у батьківській любові. Адже у її підсвідомості немає почуття гумору, вона не може оцінити контекст, тому буквально сприймає усі слова.
Щоб дитина завжди відчувала увагу і любов батьків, слід завжди відокремлювати погані вчинки від самої дитини, тобто давати лише негативну оцінку дій, а не особистості. Наприклад, замість “ти поганий”, можна сказати “ти вчинив недобре, нечесно, негарно і т.д.”.
Ірина Балюк додає, що можна передати занепокоєння за допомогою опису своїх почуттів. Наприклад, можна сказати: “Я ображаюся, коли ти мені не допомагаєш”. Діти іноді не здогадуються про те, що відчувають дорослі. Головна перевага такого висловлювання – це те, що дитина не виступає у ролі ворога. Батьки просто говорять, чого чекають від неї.

Міф 5. “Ні” почуттям та емоціям!

 “Ти не можеш плакати, ти ж хлопець!” – досить звична для нас фраза. Та й дівчат сьогодні намагаються виховувати сильними і діловими. Тож діти живуть у постійному стані контролю і самопригнічення. Емоції не потрібно притуплювати, бо настане момент, коли вони вирвуться назовні з подвійною силою. Виявляти свої почуття – це нормально і необхідно! Проте, коли батьки стикаються з агресією, варто навчитися переводити такі емоції в інше русло, наприклад, відвести дитину у спортивну секцію.

Міф 6. Потрібен постійний контроль

Батьки часто намагаються тримати під контролем кожну дію свого чада, адже впевнені, що лише так ті не накоять дурниць. Однак контрольована дитина не набуває навичок самоорганізації і самодисципліни. Їй не потрібно себе спонукати до дій, адже це за неї роблять дорослі.

Міф 7. Бути завжди хорошим

Часто дорослі наставляють дітей, що ті мусять поводитися так, щоб не давати приводу комусь критикувати їх. Та якщо добре поміркувати, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Натомість постійна залежність дитини від чужої думки не дасть їй вільно розвиватися, навчатися і розважатися. Страх дістати погану оцінку робить дитя напруженим і може “отруїти” весь навчальний процес.

Міф 8. Жити без похвали

Помилковим є твердження: “Коли хвалити дитину, вона може стати задавакою та егоїстом”. На думку психолога, хвалити треба, але в міру. Якщо ж дитину називати постійно найкращою, скоро в неї виникне конфлікт з друзями та однолітками. Але, якщо похвала заслужена, вона ніколи не зашкодить. Адже заохочення – найбільш дієвий виховний метод.

Міф 9. Без сварокі контролю

Часто матері намагаються захистити своє дитя від усього світу, вважаючи, що ті ще встигнуть зазнати усіх незгод. Вони вважають, що дитину не варто ні сварити, ні карати, бо це може вбити у неї ініціативу. Ірина Балюк стверджує, що діти не можуть керувати своїми емоціями і не мають внутрішнього контролю за поведінкою. Тому їм потрібний хоча б конт­роль батьків. Проте він не повинен бути постійним і наполегливим.
Нема універсальної поведінки з дітьми. Просто, перш ніж запропонувати щось донечці чи синочкові, варто на хвилину згадати себе у їхньому віці. Не треба нав’язувати дітям те рішення, яке підсвідомо належить вам. Головне – у всьому знати міру, якнайчастіше виявляти свою любов та розуміння.