Очевидно, що з відходом Фіделя Кастро для Латинської Америки завершилась ціла епоха, яка стала початком нової епохи - Уго Чавеса.

Демагог Чавес, крім того, що керує Венесуелою так, ніби вона є його приватною власністю, має ще й неабиякий вплив на інші країни континенту. Своїми ідеями тотального антиамериканізму та орієнтацією на Росію він поволі "запалює" все більше лідерів латиноамериканських держав.

Майже аналогічну позицію ми мали нагоду спостерігати минулого тижня. Коли, визнаючи незалежність Абхазії та Південної Осетії і пояснюючи свою позицію,  президент Нікарагуа Даніель Ортега Сааведра піддав критиці країни "глобального капіталізму" (проамериканського табору) за те, що вони не тільки "витрачають колосальні суми грошей" на війни в Іраку та Афганістані, але і вкладають кошти через НАТО для того, щоб створити навколо Росії "військове оточення".

Тепер знову скандал на цьому грунті. Як інформує Кореспондент з посиланням на агент­ство Reuters, днями Президент Болівії Ево Моралес звинуватив посла США у спів­праці з сепаратистами і зажадав, щоб  його вислали з країни. Моралес назвав посла США Філіпа Голдберга винним в організації двотижневих акцій протесту опозиції. На думку глави Болівії, посол США вступив у змову проти демократії і хоче, щоб Болівія розпалася.

Нагадаємо, аналогічний інцидент з попереднім послом США в Болівії Вінсентом Купером відбувся в лютому цього року. Тоді президент Болівії звинуватив співробітника посольства США в Ла-Пасі у підбурюванні американських громадян, що працюють у Болівії, до шпигунства на користь Сполучених Штатів.

Згідно з попередніми під­сум­ками референдуму про довіру, болівійці схвалюють по­літику президента країни Ево Моралеса. Однак незаперечним є факт, що країну по­ділили на два табори: корінне індіанське населення та мешканці економічно розвинених провінцій сходу країни. Ево Моралес, складаючи присягу на посаді президента Болівії, пообіцяв покласти край п'ятсотрічній дискримінації корінного населення (оскільки сам є його представником).

Своїми першочерговими завданнями Моралес вважає обширні реформи, зокрема націоналізацію ключових секторів промисловості й легалізацію виробництва коки. Також він посилив держконтроль за гірничодобувною галуззю і передав земельні наділи індіан­ським общинам. Ці реформи спричинили різку критику і сепаратистські настрої в розвиненіших провінціях сходу країни, де зосереджене нафто- і газодобування. Таке розпалювання внутрішньодержавної ворожнечі на руку США, адже нове сепаратистське утворення дало б їм можливість співпрацювати з промислово розвиненим Сходом в обхід Моралеса, який ще у своїй інавгураційній програмі сказав, що прагне стати найбільшим жахом для Сполучених Штатів. Мовляв, саме США найбільше шкодить суверенітетові Болівії.

На думку багатьох експертів, невдовзі до антиамериканського табору може приєднатись і Мексика. Ця країна донедавна була "останньою лінією фронту" між Північною і Південною Америками, за якою розпочинається територія впливу венесуельського президента Уго Чавеса та його політичних однодумців у Болівії, Нікарагуа та Перу. Оскільки політичне становище Мексики запущене, то є всі шанси, що на наступних виборах тріумфальну перемогу здобудуть ліві. Таким чином, Мексика, якою керує лівий режим, створювала б непотрібні складнощі інтересам Сполучених Штатів на їхньому "зад­ньому дворі", з огляду на ситуацію в усій Латинській Америці.

У цьому плані своїх лідерів підтримує і населення латинської Америки. Адміністрація Буша винайшла й задіяла (можливо, навіть несвідомо) безліч способів дратувати й кривдити латиноамериканців. Після 11 вересня 2001 року Буш не дуже переймався проблемами своїх сусі­дів із Латинської Америки. Теперішнє прозріння зда­ється трохи запізнілим, оскільки відсутність інтересу США до своїх сусідів почав компенсувати Китай дедалі інтенсивнішим економічним вторгненням "на задній двір" Америки.

На щастя Сполучених Шта­тів, вони все ще мають союзників у Латинській Америці разом з президентом Альваро Урібе в Колумбії та президентом Феліпе Кальдероном у Мексиці (поки що).