Катерина Садова, дружина міського голови Львова

Вона мама трьох синочків (Івана, Тадея, Михайлика), але це аж ніяк не заважає їй бути публічною особою та львів­ською модницею з власним смаком. А в жовтні у їхню сім'ю вчетверте прилетить лелека. "Пошта" поспілкувалася з Катериною Садовою - дружиною мі­сь­ко­го голови та мистецтвознавцем. Спів­розмовниця впевнена: сімейне життя - це величезна праця, а сила по­дружжя - у любові.

Себе вважає щасливою жінкою, кажучи, що її дуже любить Бог. За її плечима - сім років подружнього життя.

Резервуар наповнюється і настає вибух

- Бути дружиною мера Львова - складно, легко чи цікаво?

- Думаю, що цікаво і непросто... З одного боку - це звичайне життя і не варто оповивати його легендою складнощів чи, навпаки, легкості. Говорили з Андрієм і зробили висновок: це така професія, яка вимагає певного служіння та самозречення.

- ... А дружиною Андрія Садового?

- О, це дуже цікаве запитання. Адже він людина непроста, цікава, не дуже великий балакун. Ми одружені вже сім років, але щоразу дізнаюся про нього щось нове й нове. Абсолютно, кардинально відмінне від того, що я собі думала. Найчастіше про нього дізнаюся із вчинків, коли він у роботі чи розмові зі своїми колегами.

- Ви відчуваєте себе першою леді Львова?

- Ні, не відчуваю. Відчуваю себе людиною, яка живе у Львові, яка має чоловіка, який робить багато, аби місто було гарним і щоб життя у ньому було добрим.

- Через зайнятість чоловіка бракує спілкування та часу бути разом?

- Звичайно, що так! І дуже! Спочатку до цього ставишся з терпінням, розумінням, виправдовуєш, усвідомлюєш, але коли цей резервуар наповнюється, то настає дуже потужний вибух.

Сила подружжя -
у любові!

- Для частини жінок чоловік просто-на-просто є... гаманцем. Їм давай побільше грошей та подарунків, а згодом самі для себе з'ясовують, що у них сім'ї-то міцної немає... Ваша сім'я міцна?  І в чому її сила?

- Думаю, що у нас міцне по­дружжя. Сила ж - у любові! Людину любиш за те, що вона просто є. З Андрієм я ніколи не відчувала браку грошей.

- На яких "китах" тримається ваша родина?

- На любові, терпінні, певній покорі й сприйнятті подій, які відбуваються з тобою. Життя треба сприймати таким, яким його дає Бог, і дякувати за це.

- Чи таким, як зараз, Ви собі уявляли сімейне життя? І чи все так вийшло, як ви хотіли?

- Ніколи собі не уявляла сімейного життя, і ніколи не мала мрій про якогось принца на білому коні. Коли побачила Андрія, закохалася у нього та зрозуміла, що хочу побратися саме з ним.

Подалі людські стереотипи

- Побутує стереотип, що дружинам високопосадовців, даруйте, дуже солодко живеться. Як солодко вам?

- Ой, я сьогодні виносила дві торбини сміття (сміється. - "Пошта"), а ми живемо на п'ятому поверсі й у будинку немає ліфта. Ні, я цього не соромлюся. А те, що солодко живеться, - абсолютний стереотип. Ні, ми звичайні люди.

- ... тобто, Ви не цураєтеся якоїсь роботи?

- Чи часто чоловік дарує квіти, і які його подарунки для Вас є найціннішими?

- Він нечасто дарує квіти. Але мені подобається, як він їх дарує. На річницю весілля (4-го серпня. - "Пошта") прийшов з роботи із букетом ромашок. Щодо подарунків... Я, як і кожна жінка, люблю всілякі прикраси. У нього є смак, і наші смаки збігаються у дизайні, мистецтві, одязі, стилі.

- Не цураюся. От сьогодні відмивала свою кухню. Є жін­ка, яка нам допомагає і виконує левову частку роботи. Але вона не може зробити всього, що накопичується за тиждень. Також допомагає моя мама, без якої не впоралася б. Але я також докладаю чимало зусиль до тих чи інших справ.

- Ви себе вважаєте щасливою жінкою?

- Думаю, що так. Відчуваю, що мене дуже любить Бог. Тому що він дав мені такого чоловіка. Мої батьки живі та здорові, вони прихильні до мене та допомагають мені. Я маю чудових дітей і маю змогу ще народжувати (сміється. - "Пошта"). Маю друзів, яких я люблю і які мене люблять. Людина щаслива тільки тоді, коли вона любить, і коли її люблять! 

- Для вас сімейне життя є комфортним?

- Звичайно, що так. Із народженням кожної дитини воно стає ще комфортнішим. Усвідомлюю його більше.

- А що б ви хотіли змінити у власному сімейному житті?

- Хотіла, щоб чоловік мав більше часу для спілкуванняи з дітьми. Адже це хлопці, які потребують чоловічого товариства.

Про самореалізацію

- Катерино, як вважаєте, Ви себе як особистість у житті  реалізували?

- Якщо повернутися на сім років, то для мене поняття самореалізації було одне. Тепер із народженням кожної дитини у мене змінюється ставлення до життя та його сприйняття, а також своєї місії та реалізації. Відтак зараз у мене поняття "реалізації" абсолютно інше. Не знаю, реалізувала я себе чи ні... Думаю, що те, що зараз роблю, також гідне та заслуговує уваги. Можливо, я не є така успішна у бізнесі, науці чи у мистецтві, але все роблю задля того, щоб бути успішною наразі для своїх дітей!

- Як гадаєте: жінці важливі­ша реалізація творча, профе­сійна чи сім'я має бути на першому місці?

- Кожна жінка вибирає свою систему цінностей. Для мене важливими є родина та духовні цінності.

- Маєте якісь плани щодо творчої реалізації у найближчі роки?

- Ой, це дуже гарно звучить - "творча реалізація".... Це 7 років тому я б вам розповідала, які у мене плани щодо творчої реалізації (сміється. - "Пошта"). Тепер у мене купа планів. Один з найперших - нормально народити дитину та щоб вона була здорова, і виховати її хоча б до року... Ні-ні, тепер я вже не забігаю наперед. Я вже не є така амбітна, як колись. Тепер я вже по-іншому сприймаю життя.

У нас добрі діти,
які вміють любити 

- Якщо не таємниця, четвертим у вас буде хлопчик чи дівчинка?

- Нехай це буде маленькою таємницєю...

- А як ставитеся до спільних пологів. Чи були думки народжувати разом із чоловіком?

- Мої товаришки так народжували. Це дуже добре. Я кілька разів вудку закидала своєму чоловіку, чи він би не хотів. Він відходив від запитання. Каже, що дуже хвилювався б... З іншого боку - знаю себе, бо коли мені болить, то буваю трохи агресивна. Він мусив би терпіти забагато. З лікарями стримуюся. Для мене комфортно народжувати, як досі.

- Катерино, а чи складно виховувати одразу трьох синів?

- Не знаю, чи тяжко виховувати хлопців, бо у мене дівчат ще не було.

- Якими б словами ви могли охарактеризувати ваших діточок?

- Вони у мене добрі діти! Для мене важливо, що вони любимі, а ще те, що вміють любити.

Виплакатися - це нормально

- Чим Ви пишаєтеся за роки подружнього життя?

- Чим пишаюся?... Я можу тішитися. Тішуся, що маю таких дітей, батьків, кількох друзів та свого чоловіка.

- А чи бувають такі моменти, що вас щось засмучує і через це можете розплакатися?

- Часом набирається...Особливо, коли ти вагітна, то це трапляється час від часу.

- А чоловік може засмутити до сліз?

- А хіба він ангел, що не може засмутити? Звичайно, може. Можливо, він і не хотів мене засмутити, але ту чи іншу річ сприйняла саме так, і вже плачу. Навесні у мене, напевно, була депресія, яка буває у вагіт­них. Пригадую, що йшла площею Ринок, падав дощ, а я ридала.... Богу дякувати, що мала парасолю і мала чим закритися.... Це вже все назбиралося...

- Як Ви з цього депресивного стану вийшли?

- Абсолютно несподівано товариш мені допоміг... Він прос­то мене обійняв і сказав, що мене любить. Він тішиться, що я є. Це для мене дуже важливо - любити... Згодом депресія минула. Згодом зрозуміла: бувають різні емоційні стани, а виплакатися - це нормально.

- Чи бувають у вашій сім'ї сварки?

- Ні, у нас немає сварок. Це хіба можу я сваритися, зриватися, щось кричати. У вихованні дітей вже навчилася це робити. А щоб чоловік колись крикнув - ні.

- Сімейне життя - це щоденна праця...

- Просто величезна праця! І не лише сімейне життя - велика праця. Життя з людиною, і навіть любов до людини - це велика праця. Стосунки по­стійно потрібно плекати, докладати зусиль. Потрібно й самому додавати позитивних речей. Це велика духовна праця! Часом мусиш побороти свою гордість. Якщо любиш людину, то мусиш її сприймати такою, як вона є.

- Так, на жаль, повелося, що зараз чимало молодих родин розлучаються. Які б ви дали поради львівським молодим подружжям, як зберегти сім'ю і щоб вона була міцною?

- Сприймати сім'ю, як роботу. Це є і приємна робота, з іншого боку. Також у Біблії написано: те, що злучив Бог, нехай людина не розлучає.  Велике терпіння треба виховувати та плекати у собі. І завжди пам'ятати: якщо ти одружився з цією людиною, значить, любив її! У мене до якогось моменту було таке: щось мені не те, щось не так. Все думаю - розлучаюся...

- ... у вас були такі думки?

- Певно, що були. На початках після одруження... Потім знову мене щось не влаштовувало. Знову думаю - розлучаюся.... І тут Бог дає мені думку: розлучаюся, у мене троє дітей... Хм... Ні, так легко не обійдеться! Не буду розлучатися! (сміється. - "Пошта").

- А які були причини, що ви так думали?

- Та ми всі живі люди. Я цих причин вже і не пригадую, напевне, вони не такі важливі. Напевне, щось накипіло.

- А чоловік знав про вашу ідею розлучення?

- Ні, не доходило до того, щоб я йому про це сказала (сміється. - "Пошта"). Це варилося всередині у мене....