Під час літньої відпустки є нагода і бажання мандрувати та пізнавати щось нове або давно забуте. Саме з цією метою організували родинний виїзд чотирьох поколінь для відвідин славної Чернігівщини, щоб побувати у заповідному Козельці, легендарному гетьманському місті Батурині, Глухові (Сумщина), зупинитися там, де творилося віще “Слово о полку Ігоревім”, відвідати освячені віками Чернігів і Новгород-Сіверський.
Це все історія поліського краю, яку прославили талановиті твори композитора Левка Ревуцького, кінорежисера, письменника Олександра Довженка, проза Михайла Коцюбинського, поезія Павла Тичини, перший рамковий вулик Петра Прокоповича тощо. Чернігівська земля – одна з небагатьох в Україні, де зосереджений значний туристичний та рекреаційний потенціал.
Чернігів – одне з найстародавніших міст в Україні, яке не загинуло і не загубилося у лихолітті, розташувалося на високому березі Десни. Є багато версій походження назви Чернігів: від імені князя Чорного та його доньки, похованих у великому кургані, хоча дослідження свідчать, що поховання належить до X столітті, а отже, назва виникла раніше. Друга версія – від назви племені чорнигів, людей, які носили чорний одяг. На початку X століття це було друге за значимістю місто у Київській Русі. Місто було багатим, бо розташовувалось недалеко від торгового шляху “з варяг у греки”, а землі чернігівські ховалися в лісах, в яких водилося багато цінних хутрових звірів.
У I – II століттях на цьому місці були давні поселення. Коли виникло місто, тут розташовувались оборонні укріплення (VII – XII століття). На території знайшли залишки княжих теремів, будівлі бояр. На початку XII століття тут була фортеця. Нині тут розташовано парк культури та відпочинку. На алеї знаходяться гармати XVII – XVIII століть. У 1033 –1034 рр. у центрі древнього дитинця чернiгiвський князь Мстислав, син київського князя Володимира, заклав собор Святого Спаса. Щедро прикрашений зовнi вiзерунковим орнаментальним муруванням i всерединi фресками золотаво-червоних, сiро-зелених та сiро-блакитних тонiв мозаїчною підлогою собор був головним громадсько-культовим, полiтичним i культурним центром головного міста Чернiгово-Сiверської землi, а також усипальнею князiв Мстислава Володимировича, Святослава Ярославовича та iнших. Можливо, тут похований i князь Iгор Святославович, історію про трагiчний похiд якого покладено в основу “Слова про Iгорiв похiд”. На пiвнiчно-захiдному боці вiд Спаського собору в першiй чвертi ХII ст. пiд час князювання Давида Святославовича було закладено на залишках будiвлi ХI ст. одноглавий храм-усипальню з великими галереями, названий iменами князiв Бориса i Глiба – перших давньоруських святих.
Борисоглiбський собор – зразок чернiгiвської школи кам'яного зодчества часiв феодальної роздрiбненостi Русi. Його конструктивне та архiтектурно-художнє вирiшення вiдбило новий етап розвитку давньоруської художньої культури, архiтектури, коли поряд із посиленням впливу романської архiтектури спостерiгався сплеск бiльш древнiх – дохристиянських художнiх традицiй. У ХVII ст. собор був значно перероблений пiд час пристосування пiд домiнiканський костел i пiд час вiдновлення його як православного храму в ХIХ – на початку ХХ ст.
Зруйнований у серпнi – вереснi 1941 р., собор набув первiсного вигляду за проектом архiтектора М. Холостенка. З 7 березня 1972 р. став музеєм архiтектурно-iсторичного заповiдника.
Серед культових споруд варто відвідати Катерининську церкву, споруджену в 1715 р. за кошти Якова Лизогуба на честь подвигів Чернiгiвського козацького полку під час штурму турецької фортеці Азов. Вона розміщена напроти дитинця, на схилі пагорба, на мiсцi древньоруського храму ХII ст.
Перебуваючи в Чернігові, неодмінно відвідайте Красну площу та прилеглі до неї сквери й бульвари, адже це один із найкрасивіших районів Чернігова. І, звичайно, не оминіть архітектурного комплексу на Болдиних горах, де є один із найбільших архітектурних ансамблів України – Троїцько-Іллінський монастир із комплексом підземних приміщень і переходів. Засновником обителі монахів був Антоній Печерський у середині XI ст. Він утік сюди від гніву київського князя Ізяслава й заснував відомий усім монастир. Пізніше Антонієві печери стали центром паломництва, але більша частина древнього підземного міста виявилася занедбаною. Вчені припускають, що поки побачили лише незначну частину храмів і монастирів, де відбувалося таємне поклоніння Богу. Судячи з розмірів печер, давньоруські монахи-затворники були зовсім невисокі на зріст. Вражає чернече аскетичне житло. На стіні ікона, посередині келії табурет. Сотні прочан просять тут зцілення. І, за словами працівників заповідника, чудеса іноді трапляються. За 50 років учені знайшли тут кілька десятків різних підземних ходів – від 10 до 100 метрів. Але десь, за легендою, є найбільший тунель довжиною майже у 200 км, що веде звідси прямо до Києво-Печерської лаври.
Це лише частинка архітектурних надбань Чернігівщини, яку можна вивчати значно детальніше та ґрунтовніше, але одне можу сказати, що відчуваєш тут серцем зародження Київської Русі, від чого і почалася історія України.
Далі буде.
Львів – Чернігів – Львів