Ева Гата (Ольга Коссак), письменниця, про свої книжки, внутрішнє налаштування та щастя

Ольга Коссак народилася у Львові, в сім’ї англійських філологів. Навчалася у середній загальноосвітній школі №4 з поглибленим вивченням англійської мови. Вищу освіту здобула у Львівському національному університеті імені Івана Франка, закінчивши факультет прикладної математики та інформатики. Сьогодні – доцент ФПМІ ЛНУ ім. Івана Франка. Також Ольга Святославівна співпрацює з Афінським національним університетом імені Каподістрії та Салоніцьким національним університетом імені Арістотеля.
Ева Гата (із грецької – жінка-кішка) – літературний псевдонім, під яким творить Ольга. Є авторкою таких романів – “Очищення, або Роблю, що хочу” (є також у російському варіанті – “Пошта”), “З варяг у греки, або Історія, накреслена рунами”, “Тут і там, або Стежка між Парнасом та Олімпом”, “Сюрпризи долі, або Змагання між Аполлоном і Паном”, “Три чесноти, або Казка про оріхалк”, “Бланік відчиняє двері”.
– Поговорімо про Ваш творчий шлях. Скажіть, будь ласка, як все починалося?
– Розпочалося усе, мабуть, написанням підручників з математики. Це викладення матеріалу, своїх думок на папір так, аби було все зрозуміло: від чогось простого до найскладнішого. Я вважаю, це також творчість. А щодо моїх романів, то я завжди цікавилася різноманітними філософськими течіями, любила писати свої філософські висновки, міркування. Щось із цього ховалося у шухляду, щось було незакінчене. І ось приблизно шість років тому, перебуваючи в Греції, зрозуміла, що ті філософські настанови допомагають мені керувати моїм життям. А взагалі мені здається, що ми можемо керувати своїм життям десь на 80%, лише потрібно прослідкувати зв’язок між причинами та наслідками.
– Розкажіть нам про свою першу книжку.
– Спочатку вирішила написати оповідання. Для себе чи на загал – ще сама не знала, просто хотілося написати. А потім у мене виникла ідея написати книжку, але таку, яка б суттєво відрізнялася від інших. Бо що мені не подобається у сучасній літературі, так це те, що відсутній причинно-наслідковий зв’язок. Головні герої, події, явища незрозуміло звідки беруться й не знати куди потім діваються. Це притаманне більшості творам. “Очищення, або Роблю, що хочу” – це моя перша книжка. Вона є потрібною та помічною для людей, бо в ній можна знайти підказку, пораду, яких ми потребуємо щодня. Роман вчить зважати на дрібниці, адже саме з них складається наше життя. Є її переклад на російську мову. Також у Відні відбулася презентація цієї книжки в німецькому варіанті.
– У Ваших творах важлива кожна деталь?
– Так, у мене дуже багато символів і кожен із них щось означає. І в житті так. Кожна дрібничка, деталь є дуже важливою. До них варто придивлятися, адже в житті нічого не відбувається просто так.
– Як виглядає Ваш творчий процес написання роману?
– Насамперед це налаштування. Я цьому вчилася. Бо коли писала свою першу книжку, злякалася, що натхнення до мене більше не прийде. А потім зрозуміла, що немає чого хвилюватися, бо можна себе скерувати на написання книжок. Але я не вмію налаштовуватися швидко. У мене цей процес триває кілька днів – я багато думаю, фантазую, уявляю, продумую сюжет. Раніше я це все робила в уяві, але останній сюжет уже малювала, бо й сама заплуталася (сміється – “Пошта”).
– Ви втілюєте в собі дві жінки – Ольгу та Еву. Чи відчуваєте, де закінчується Ольга й починається Ева. Чи є та межа?
– Межа є, але я вже, певно, її не відчуваю. Якось все перемішалося. За доволі короткий час половина знайомих називають мене Ольгою, інша половина –Евою. Удома, звичайно, я – Ольга. Я не можу бути мамою Евою (сміється – “Пошта”). Хоча обидві невістки називають мене Евою Гатою.
– Знаю, що Ваша книжка “З варяг у греки, або Історія, накреслена рунами” присвячена українкам-емігранткам.
– Я написала її для українців, які живуть за кордоном, аби допомогти цим людям вижити в справді не простих умовах. Вони ще не навчилися щасливо жити там. Головну героїню цього роману звати Василина, що у перекладі з грецької означає “цариця”. Навчившись поважати себе, нас поважатимуть й інші. Я хотіла показати читачеві, що дуже важливо стати царицею свого життя. А знайшовши себе, вона (Василина) знайшла своє покликання і щастя у житті.
– Як вважаєте, що найчастіше є перепоною у розвитку людини як особистості?
– Як жінкам, так і чоловікам властиво замикатися у собі, ховатися у своїх хатинках, як равлики. Не треба боятися дивитися на світ по-новому, фантазувати, мріяти та вірити в це. Звичайно ж, потрібно починати з маленького, бо можна такого собі нафантазувати, що й самому важко буде вірити в таке. В жодному разі не можна боятися і запускати в душу якісь сумніви. Найважливіше повірити в себе та власні сили. Тоді знайдеться підтримка та розуміння від навколишніх.
– То що ж, на Вашу думку, має зробити людина, щоб прокинутися?
– Передусім вона має цього захотіти. Без бажання пробудження не настане. Не можна розплющити очі сліпцю, він мусить сам захотіти прозріти. Змінювати своє життя потрібно поступово, з найменшого. Наприклад,  прибравши у шухляді. А на дні тієї шухляди ви можете знайти телефонний номер давнього друга або ж іншу дуже потрібну вам річ. Зробивши лад у шухляді, можна навести порядок у своєму житті. У цьому, між іншим, може стати порадником моя книжка “Тут і там, або Стежка між Парнасом та Олімпом”, де розповідається про людей, котрі наче все мають, та чогось для цілковитого щастя їм все ж не вистачає.
У книзі даю перелік, що треба зробити. Давні елліни вважали, що душа проходить три стадії розвитку: личинки, лялечки та метелика. Перейти з однієї стадії в іншу не так просто, багато людей залишаються личинками до смерті, мало хто стає лялечкою і ще менше –  метеликом. А щоб стати отим метеликом, треба розірвати оболонку, не боятися робити неординарні кроки. Тоді й настане очікуване пробудження.
– А як зуміти керувати своїм життям у складних ситуаціях? Адже не завжди все складається добре.
– Вважаю, що добра та зла, як такого, немає. Погані речі – це те, що відбувається не у відповідному часі та місці: коли щось з’являється надто швидко, ми не розуміємо цього, коли запізно – вже непотрібно та неактуально для нас. Внутрішнє налаштування є дуже важливим у подоланні будь-яких труднощів. Завдяки силі впевненості, силі думки найскладніша ситуація стає значно простішою. Це важко пояснити словами, це щось на рівні відчуттів. Якщо ми впевнені, що все у нас буде гаразд, то так воно й буде. Адже природа у всьому з нами погоджується.
– Ваші книжки називають книгами-рецептами. Чи можете дати рецепт щастя сучасному українцю?
– Так, такий рецепт є. І він підходить усім. Чим більше людина пізнає єдність світу, єдність себе з кожним, тим щасливішою вона є. Все в цьому світі є єдиним і нероздільним. Коли людина бачить себе у кожному, а кожного в собі, та людина є по-справжньому щасливою. Не можна осягнути щастя, не відчуваючи єдності.
Ми повинні розплющити очі й по-іншому подивитися на життя. Світ – це не те, що ми про нього думаємо, це не те, що нам про нього кажуть, а щось зовсім інше. І чим вужчий в людини горизонт, тим меншим вона його бачить. Нам треба не боятися подивитися на все з іншого ракурсу.
– Книжка “Три чесноти, або Казка про оріхалк”  брала участь у конкурсі “Книга року Бі-Бі-Сі - 2010”. Що є її особливістю?
– Ця книжка сьогодні є дуже потрібною для молодих людей. Я б сказала, що це книжка-пробудження для молоді. Усі люди живуть у темряві, і, власне, цією книжкою я хочу допомогти вийти з неї. Що для цього потрібно зробити, як чинити в певних ситуаціях, як виховувати себе, своїх дітей – усе це тут. Дуже багато жінок мені казали, що, прочитавши її, вони почали зовсім по-іншому сприймати цей світ.