325 років тому без українців зі Львівщини не обійшлися

Марічка Ільїна

Польський король Ян III Собєський

У теле- і радіоефірі 12 вересня пролунає, що цього дня 325 років тому в битві під Віднем українські козаки врятували  Європу від турків.

Козаків було малувато...

Щоп'ять років теле- і радіодик­тори встигають під час 10-хвилинного випуску новин повідомити і про те, що у 1683-му саме наші співвітчизники схилили шальки терезів на користь Європи, і про те, що ми... "інтегруємося в систему колективної безпеки". Але навіщо нам туди після того, як українці довели, що вони наймогутніші?

І навіщо тій системі чваньки? Тим паче, що ми перебільшуємо свою міць.

Адже на главу "Як українські козаки Відень врятували" натрапляємо в книзі белетриста Сергія Плачинди "Козаки в Дюнкерку", де, зокрема, читаємо: "І здійнялися над Віднем три чорні стовпи диму, і вдарили козаки..."

Скільком же було під силу здійняти чорні стовпи диму над столицею Австрії? Плачинда їхньої кількості не подає, натомість із книги старших наукових співробітників Інституту історії України НАНУ Олександра Гуржія і Тараса Чухліба "Гетьманська Україна" ді­знаємося: "В авангарді поль­ських сил вирушили лише 150 козаків під командуванням полковника Апостола"...

Бо польський король Ян III Собєський писав 9 вересня 1683 року в листі: "З Апостолом не маю козаків більше півтори сотні, а Менжинський (шляхтич, який набирав козаків. - Автор) сидить ще зі своїми у Львові, як сам пише". В іншому листі король зізнався: "Ні про кого так не журюся, як про козаків. Всі обози держіть напоготові для них..."

Але Плачинда солідаризувався з іншим джерелом - книгою "Україна: історія" Ореста Субтельного, де стверджується: "У 1683 р. король Ян III Собеський залучив близько 5 тис. із них до участі в славетній і переможній битві з турками під мурами Відня". Однак цей історик працював надто далеко від джерел своєї інформації - аж у Канаді.

"Чому ж, - може спитати читач, - посольство України в Австрії, повідомляючи 15 вересня 2003 року про відкриття пам'ятника козакам, які брали участь у визволенні Відня від турецької облоги, твердило про тритисячну козацьку армію?" Вочевидь, дипломатів увів у оману інший лист Яна III, де той, зі слів Гуржія і Чухліба, "ви­рішив, що зможе утримати 3-тисячне козацьке військо". Однак Гуржій і Чухліб уточнюють: "Компут (реєстр. - Автор) Війська Запорозького, укладений наприкінці 1683 р., справді нараховував 3 тис. козаків. Проте це були полки, які приєдналися до польського війська після битви під Віднем, у кінці вересня".

...але один із них був "Штирліцом"

Що ж, по-перше, козаки компенсували ту свою кіль­кість якістю. Щоправда, не в бит­ві під Віднем, але ж цією баталією війну аж ніяк не завершили.

Гуржій і Чухліб переповідають такий її хід: "У жовтні вони (козаки. - Автор) відзначилися під час облоги Остригома, а також у битвах під Парканами (9 жовтня) та Щецином (15 листопада).

А Ян III свідчив про них: "Пішли так швидко, відважно і мужньо, що під димом опанували зараз не тільки передміс­тя і стодоли, але й першу палісаду і браму та заткнули в ній свої прапори з хрестами - і в усіх заслужили собі на велику славу".

По-друге, наприкінці того року турків і татар неабияк відволікли від Відня, здобувши Ізмаїл і Килію, п'ять тисяч козаків на чолі з гетьманом Стефаном Куницьким. Вочевидь, про них також згадував глава УГКЦ Йосиф Сліпий, коли свідчив у 1983-му: "Записано у ватиканських хроніках, що 2 лютого 1684 року в Римі відслужено торжественне Богослужіння з участю Папи (Інокентія XI. - Автор) в подяку "за перемогу, що її осягнули ко­заки над турками і татарами".

По-третє, хоч і колишнім козаком був тоді уродженець Самбірщини Юрій Кульчицький, але без запорізького дос­віду він навряд чи пробрався б крізь турецьке військо до австрійського імператора з донесенням про скрутне становище оборонців Відня. А коли б цей перевдягнутий на турка наш "Штирліц" не спонукав такою звісткою до негайної битви з турками, то ті здобули б Відень і перетворили б його на свій форпост посеред Європи.

По-третє, посольство України в Австрії, повідомляючи 2003 року про відкриття пам'ятника козакам, які брали участь у визволенні Відня, недаремно спершу згадало не козаків, а "українців, значна кіль­кість яких воювала у складі польського війська". Адже навіщо було Яну ІІІ вирушати під Відень із Жовкви, а не, наприклад, з Кракова, розміщеного ближче до Австрії, як не для того, щоб набирати до свого війська українців із Галичини й Волині?..

Нарешті, за даними низки дослідників, Ян ІІІ також був нащадком не споконвіку поль­ського, а руського роду. Адже його батька чимало джерел згадують не як Собєського, а як Собешина. І взагалі, не сумніваються в руському походженні діда Яна ІІІ - Івана Даниловича.