Здавна і до сьогодні культ Богородиці по­сідає особливе місце у літургійній традиції Церкви як східної, так і західної. Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але саме вони його обрамлюють: починає Різдво Пресвятої Богородиці, а завершує славне Успіння, що в літургійних книгах має таку величну назву – Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії.

І хоча цей празник, один із дванадцяти найбільших в році, пригадує про сумну подію смерті, він все ж належить до радісних, адже у цей день Церква радіє, що Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла від земного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її успінням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку.

Слово “успіння” означає заглиблення в сон, мирну кончину, схожу на сон. Смерть Божої Матері Церква називає успінням, тому що Вона “ніби на деякий час заснула і, як від сну, пробудилася”.

У піснеспівах Церква наголошує, що у Пресвятій Діві переможені закони природи: після народження Вона залишається Дівою, а після смерті залишається живою. Вона заснула, щоб прокинутися для життя у вічному блаженстві, преставилася до Бога – джерела життя, – щоб оберігати від смерті Своїми молитвами нас грішних.

Далекі події

Не маємо історичних відомостей, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як вона померла, адже ані Святе Письмо, ані жодні інші тогочасні джерела про це не згадують. Наші знання про це постають завдяки священній традиції та вірі Церкви, апокрифічним книгам та одностайній думці святих отців і вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніше записане свідчення цієї події є у творі, що у Західній Церкві відомий як Перехід Святої Марії, а на Сході має назву “Святого Йоана Богослова слово на Успіння Святої Богородиці.

В ньому йдеться, що за три дні перед смертю з’явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл та звістив від Ісуса Христа час Її переходу до вічності. На день Її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли занесли Її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня здалека прибув апостол Тома й прагнув востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то Її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тож усі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом та душею була взята на небо.

Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успіння у Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем Її успіння. Однак сьогодні історики не знають про місце Її смерті, та де є Її гріб. Одні доводять, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять – в Ефесі, куди нібито Її узяв із собою святий євангеліст Йоан Богослов. В Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Історія празника

Успіння належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі (431 р.). Спочатку під впливом Ефеського собору свято наголошувало на богоматеринстві Марії і тому мало назву Свято Марії-Богоматері.

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву — Успіння Пресвятої Богородиці. За часів імператора Маврикія (582 – 602 рр.) вже остаточно встановлено дату святкування Успіння – 15 серпня (28 серпня за новим стилем). До його святкування віруючі готуються протягом двотижневого посту, що називається Успенським.

Вирізняється це свято з-поміж інших і в літургійному плані. Саме в цей день у храмах відправляється Єрусалимська утреня – богослужіння, яке здійснюється тільки двічі на рік: в Страсну п’ятницю і на Успіння.

В Україні свято Успіння Пресвятої Богородиці має особливе вшанування. Так, головні лаври України – православні Києво-Печерська, Почаївська, Святогірська та греко-католицька Унівська – присвячені цьому святу, як і безліч храмів на всій Україні. Також у нас є звичай благословити у цей день зілля, а в народі це свято ще називають Першою Пречистою.

Ікона свята

В іконографії є класичний тип ікони Успіння, на якій Божа Матір лежить на смертному одрі. Навколо стоять апостоли, а посередині – Христос у славі приймає в руки душу Своєї Матері. Деякі ікони, підкреслюючи тілесне вознесіння, у верхній частині ікони зображають Матір Божу у славі на троні, а ангели возносять Її на небеса.

На багатьох іконах Ус­піння зображено апокрифічний епізод з Афонієм. Цьому фанатику-юдею ангел відрубав мечем обидві руки за те, що він насмілився торкнутися смертного одра Богородиці. Ця деталь апокрифічного характеру присутня в богослужінні та іконографії свята і повинна нагадувати про те, що кінець земного життя Божої Матері творить якнайглибшу внутрішню таїну Церкви, і не може бути осквернена: невидима ззовні слава Успіння Божої Матері осягається лише через приналежність до досвіду життя Церкви.