Турецькі війська знищили на території Іраку понад сотню курдських партизан

Стрілянина на іракській півночі розгорілася ще минулого тижня після того, як в турецько-іракському прикордонні на міні підірвався автомобіль із турецькими солдатами. Розлючена Анкара, маючи відповідний договір, що дозволяє їй проводити бойові операції на території іракського Курдистану, миттєво віддала наказ на атаку.
З огляду на жорстку інформаційну блокаду, яку Туреччина традиційно створює навколо будь-яких антикурдських операцій, відтворити чітку картину нинішнього бойовища доволі складно. Як повідомляє агентство Associated Press з посиланням на турецьких військовиків, знищено понад сотню курдських партизанів, ще близько 80 повстанців поранені. Турки стверджують, що завдяки авіаударам їм вдалося позбавити зв’язку фактично все курдське підпілля.
Варто нагадати, що на початок XXI століття курди (майже 40 мільйонів осіб) залишаються найбільшим з народів без власної державності. Їхня історична батьківщина після розпаду Османської імперії була розділена між чотирма державами: Туреччиною, Іраном, Іраком і Сирією. Відтоді курдський народ веде безперервну боротьбу за незалежність.
“Курдську проблему” не можна визначити як міжнаціональний конфлікт усередині окремої держави або конфлікт двох сусідніх держав за спірні території. “Курдська проблема” є комплексом правових, військово-політичних, економічних і гуманітарних питань, пов’язаних з намірами курдів утворити незалежний Курдистан на територіях, де сходяться спірні інтереси провідних країн світу відносно багатих родовищ нафти та інфраструктури для її транспортування на Захід.
Найзапекліший геноцид стосовно курдів втілюється у Туреччині. Тутешній уряд провадить жорстку політику асиміляції, намагаючись довести, що навіть народу такого – курди – не існує. Запроваджено офіційну назву “гірські турки”. Тож не дивно, що саме проти Туреччини ведеться найзапекліша боротьба, яку очолює Робітнича партія Курдистану. РПК була створена 1978 року як марксистсько-ленінська (маоїстського спрямування) з національним ухилом. Роздрібнену і маловпливову організацію очолив тоді мало кому відомий Абдуллах Оджалан, якому вдалося перетворити її на грізну силу, що налічувала десятки тисяч бойовиків. Не в останню чергу це було зумовлено щедрою допомогою Радянського Союзу, який не шкодував грошей та зброї для послаблення свого південного ворога Туреччини, що зазіхала на радянське Закавказзя. Відомо, що один з колишніх прем’єр-міністрів Росії Євгєній Прімаков (який також очолював Службу зовнішньої розвідки Росії) в одному з інтерв’ю зізнався, що наприкінці 1970-х (тоді він був співробітником Інституту Сходу Академії наук) нелегально переходив кордон, щоб зустрітися з молодим і перспективним Оджаланом.
Маючи радянські гроші та зброю, останній у 1980-х роках розгорнув проти Туреччини справжню війну. Не минало й тижня, щоб десь не висадили в повітря поліцейський відділок або не застрелили котрогось антикурдського політика чи чиновника. КРП вийшла і на міжнародний рівень, організовуючи регулярні атаки на турецькі об’єкти (дипломатичні представництва, офіси фірм, культурні товариства) на території країн Західної Європи. Намагалися курди й зруйнувати туристичну галузь – у ті роки турецькі пляжі майже спорожніли: туристам чомусь не подобалося засмагати там, де щомиті могла вибухнути якась бомба.
Однак у 1990-х курдський опір потроху почав слабшати. Постійні репресії знекровили повстанців, а економічна блокада поставила курдські райони на межу гуманітарної катастрофи. Здавалося, що остаточний цвях у домовину незалежного Курдистану було забито в лютому 1999 року, коли в результаті хитромудрої операції турецької розвідки в далекій Кенії було схоплено Абдуллаха Оджалана, який отримав довічне ув’язнення і з того часу нидіє у в’язниці на одному з островів у Мармуровому морі.
Однак зараз бачимо, що бойовий запал курдів починає відроджуватися. Хтозна, чи незабаром турецькі пляжі знову не спорожніють, а українцям доведеться шукати нові дешеві регіони для літніх вакацій.