“Лімпопо” у Меденичах – єдиний зоопарк на Львівщині

Про село Меденичі я довідалась зовсім випадково, коли складала за допомогою інтернету черговий маршрут на вихідні для родини. Село як село, але заінтригувало інше: у ньому розмістився зоопарк – єдиний на Львівщині. І ми поїхали знайомитись із його мешканцями.

Зацікавлення підігрів і спогад, що саме тут знайшов прихисток трирічний вовк, якого попередній господар – крутелик із елітних передмість Київщини – дав наказ охоронцям своїх угідь застрелити. А охоронці, які дов­гий час ділилися з вовком шматком хліба (втративши інтерес до живої іграшки, попередній власник місяцями не виділяв на її утримання ні копійки) звіра пошкодували і кинули заклик про допомогу на сайт, присвячений покинутим тваринам.

Історія про те, як дві тендітні дівчини відгукнулися на цей заклик і взялися в салоні авто без клітки (за браком часу її не знайшли) транспортувати приспаного вовка до потенційного нового дому – аж на Полтавщину та що трапилось далі, стала бомбовою в одній із газет… Новий потенційний господар брати тварину передумав, хоча до їхньої зустрічі залишалося кільканадцять хвилин. Відтак дівчата залишилися в салоні авто сам на сам із диким звіром, який неочікувано швидко прийшов до тями. Повертаючись до Києва (поки їхні колеги зі сайта гарячково шукали вихід із ситуації), одна змушувала себе спокійно кермувати, а інша – на задньому сидінні  – міцно обхопивши звіра за голову, наспівувала йому колискові. Зоопарк “Лімпопо” – єдиний в Україні, який згодився допомогти у складній ситуації.

Сірка – саме так назвали вовка у новому домі – мені не довелося довго шукати. Він відпочивав, ліниво позираючи не так на відвідувачів зоопарку, як на свою сусідку. Нещодавно “Лімпопо” придбав для Сірка подругу, однак вовки ще притиралися між собою. Коли до клітки підійшов кремезний чолов’яга, Сірко вмить зірвався на ноги і почав поводитися так, як поводяться  лагідні домашні собаки – всіляко виявляти свою радість та підставляти боки, аби той хоч через сітку його почухав. Чоловік почухав, отже – господар. Незнайомця я тримала в полі зору ще якийсь час, зауваживши, що й інші тварини реагують на нього справді привітно.

За якусь годину знайомимось: Сергій Костів та Олександр Метелиця – співвласники цього зоопарку, який, як виявилося, є приватною ініціативою. Так є – хтось відкриває валютні рахунки в світових банках, а хтось реалізує свої ще в дитинстві виплекані бажання. Цими бажаннями згодом можуть скористатися й інші.

Чоловіки не так, щоби мріяли про власний зоопарк, але без тварин ні один, ні інший не уявляли свого зростання. Захоплення зоологією та зацікавлення різними екзотичними тваринами, різноманітні натуралістичні гуртки,  утримання вдома всіляких дрібних гризунів, рибок, пташок… А далі – вміння передати любов до тварин та ентузіазм у цій площині власним родинам. І то так, щоб ті не перечили, коли Сергій із Олександром взялися готувати ґрунт для, здавалося б, нереальної затії. А потім – два роки тому відкривши “Лімпопо” – селити в нього перших мешканців, усвідомлюючи, що така відповідальність не передбачає ані вихідних, ані відпусток.

“Лімпоповський” крук Карлуша, коли якось його вольєр відчинили діти, кілька днів мандрував світами, а потім повернувся. Отже, в “Лімпопо” йому живеться далеко не найгірше. Як розповіли його господарі, Карлуша – птах дуже мудрий і добрий. Вони неодноразово бачили, як взимку до його вольєра прилітають інші круки і Карлуша в дзьобі передає їм через сітку свою їжу.

Мені найбільше до серця припали родичі білок Пепік і Настя – американські чорнохвості степові песики або, як їх ще називають, лугові собачки. Поки Настя копошилася біля годівниці, Пепік, як солдат, стояв на стовпчику на варті. Звірятко виглядало таким зворушливим, що від емоцій втриматися було годі. Уже потім, удома, прочитала, що після людини – це найбільш говірка істота. І, як дослідили зоологи із університету Північної Арізони, має великий словниковий запас. Хоч у це важко повірити, але спроможна описувати кольори, розміри, напрямки руху і навіть швидкість того, хто до них наближається. А ще – це дуже сімейна тваринка. Дивовижні обійми її і його, що їх неодноразово спостерігали дослідники, такі схожі на обійми закоханих, що тваринок  у певних сенсах зважилися поставити до людини значно ближче, аніж приматів. 

Зрештою, людям ще є над чим думати і що пізнавати. Скажімо, факт, що відбитки пальців коал і людей майже ідентичні: їх взір укладено такими ж, як у нас, петлями, звивинами й дугами. Інакше кажучи, відбитки пальців сумчастих ведмедів мають із людськими значно більше схожості, аніж відбитки пальців найближчих родичів людини – шимпанзе. І ця схожість просто заводить у безвихідь найдосвідченіших дактолоскопістів. Правда, коал у “Лімпопо” немає. Шимпанзе, зрештою, теж.

Але є чимало інших звірів. Пара левів – Цезар і Сандра, рись, леопард, пума, двоє ведмежат (хоча вони тут на перетримці), гривастий баран, лами, верблюди, камерунські вівці, єноти-полоскуни, носухи та чимало інших. І цього року, обіцяють засновники, видів тварин стане ще більше. До речі, тварини потрапляють у “Лімпопо” різними шляхами. Одних Сергій Костів та Олександр Метелиця спеціально купили, інших виміняли, ще інших, як-от родину павіанів (четверо мавп),  їм подарували ( зокрема зоопарк Мюнхена), ще з іншими (як-от зі Сірком, двома мавпами, яких урятували від вуличних фотографів, чи оленятком, якого з поламаною ніжкою в “Лімпопо” принесли співчутливі люди) просто звела доля.

Що важливо, у “Лімпопо” намагаються брати на роботу тільки тих, хто тварин справді любить. Не штука – обдурити людину, але звіра (переконані Сергій Костів та Олександр Метелиця) не обдуриш. Недобру людську енергетику тварина відчуває інтуїтивно. Не раз спостерігали, як той-таки Сірко (та й не він один), раптом виділивши когось із відвідувачів, несподівано кидається на сітку, і якби не ця сітка, людині було б непереливки. Й, уважно придивившись до гостя, бачать – для таких реакцій у Сірка є підстави.

…Уже полишаючи “Лімпопо”, я ще раз підходжу до вольєра з вовками. Людей біля нього майже нема. Кличу Сірка. Звір дивиться мені в очі, і в його погляді не бачу ні ворожості, ні агресії. Хіба втому… На душі  стає легко…

Львів – Меденичі – Львів